26/04/2026
40 років тому «мирний атом» Чорнобиля, вирвавшись з-під контролю людини, забрав тисячі життів і завдав непоправної шкоди екології. Радянська влада свідомо приховувала масштаб і наслідки катастрофи, сумнозвісний парад на Хрещатику 1 травня 1986 року, куди примусово зігнали дітей і дорослих, знаючи, що 30 квітня вітер змінився і поніс радіацію в Київ (радіаційний фон у столиці України перевищував норму у понад 500 разів) – лише один з прикладів злочинів СРСР проти своїх громадян.
У 2023 році в День пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи, у Будапешті побачив світ перший том збірки поезій відомого українського письменника та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Михайло Жайворон «Чорнобильський вузол: розпад атома» (Другий том – «Чорнобильський вузол: розпад імперії», видано до Дня Незалежності України). Це – інклюзивне видання, де звичайний візуальний текст поєднується з рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, а ще – це неймовірні авторські одкровення, болісні згустки лиха і пам’яті, написані кров’ю серця, це – нагадування сучасникам про незліченні пласти чорнобильської трагедії, яка зачепила буквально увесь світ. Це – поезія, яка змушує «бачити серцем те, що невидиме очам», і вражає та зворушує своєю проникливістю і справжністю.
Фундація української книги в Угорщині «UNABOOK» вшановує пам’ять усіх загиблих і постраждалих у Чорнобильській ядерній катастрофі. Ми сумуємо за всіма, хто втратив тоді найдорожче – життя, ставши на шляху смертоносної рукотворної стихії, і сумуємо з усіма, хто мусив залишити рідну сторону, батьківські хати, і йти в безвість, рятуючись від смертельної напасті. Ми пам’ятаємо наслідки Чорнобиля для екології, природи, здоров’я людей… Наша пам’ять – це наша зброя і щит, хай скільки років мине, забувати це ми не маємо права.
* * *
Ти не знаєш, чому,
і не відаєш, звідки тривоги.
Все тугіше натягує обрій
свою тятиву.
Прямо в яблучко серця
націлене вістря епохи,
У якій у ладу
я лише із собою живу.
Роз’їдає перила балконів
чорнобильський стронцій,
І здичавілу землю у снах
переорює плуг.
Витікає у темінь
розплавлене золото сонця,
Із якого чеканить монети
мій недруг і друг.
Уже сходять у душах
посіяні зуби дракона,
І твердіє лискуча луска
у ласкавих словах,
А від правди гіркої
лишається тільки оскома,
Від солодкої лжі
світ розходиться потай по швах.
Ти не знаєш, чому
усе менше людського у людях,
На яких уже навіть хижак
позирає здаля.
І тріпочеться серце твоє,
заґратоване в грудях,
І затискує горло чимдуж
виднокола петля.
І розтоптують небо твоє
в придорожніх калюжах,
У всіх смертних гріхах
винуватять прадавніх богів.
І плюють у криницю твого родоводу
байдуже,
Бо забули, либонь,
як виходить Дніпро з берегів.
Як з варягів у греки
уповні котилися хвилі,
І мій пращур навчався ходити
також по воді.
Запресоване в кулю життя –
крізь усесвіт навиліт, –
На круги повертає своя
бумерангом завжди.
Ти не знаєш, чому,
і не відаєш, звідки тривоги.
Все тугіше натягує обрій
свою тятиву.
Прямо в яблучко серця
націлене вістря епохи,
У якій у ладу
я лише із собою живу.
© Михайло ЖАЙВОРОН. Чорнобильський вузол: розпад атома. Поезія. Том перший // Будапешт: Фундація української книги в Угорщині, 2023
