Исторический приключенческий роман В.Шабли «Камень» об СССР 1920-40-х годов

29/07/2026

У СРСР було багато методів пограбування населення. Торгсин - один з непримусових.

18 липня 1930 року, за постановою Наркомату торгівлі СРСР, було створено мережу «Торгзін» (від російського «торговля с иностранцами»).

Початково «Торгзін» був націлений на обслуговування виключно іноземців (які приїздили до країни рад як туристи чи у справах), аби наявна у них валюта осідала в Союзі. Проте згодом він відкрив свої двері і для радянських громадян. Придбати продуктові та інші товари тут можна було лише за валюту, золоті карбовані монети, золоті та срібні вироби тощо. В умовах шаленого продовольчого дефіциту початку 1930-х років «Торгзін» став інструментом «викачування» у населення золото-валютних заощаджень, які комуністична влада планувала використати для індустріалізації та поширення комунізму в світі. Особливо це стало відчутним під час Голодомору-геноциду, коли «торгзінівська» мережа перетворилася на головне знаряддя пограбування доведених до відчаю українців.
Київ був одним із найбільших міст Радянського Союзу і мав значний золото-валютний потенціал, тому не міг залишитися осторонь діяльності «Торгзіну». Його контора запрацювала в місті на початку травня 1931 р. й розміщувалася за адресою вул. Пушкінська, 4 (сьогодні вул. Євгена Чикаленка). Початково вона мала один торговельний заклад, а на початок червня 1933 р., в апогей Голодомору, в Києві діяло вже 18 магазинів. Водночас по місту функціонувало майже два десятки дрібних торгових точок (кіосків, яток тощо).

За роки Голодомору київське відділення «Торгзіну» скупило у змучених голодом українців сотні кілограмів золотих монет, побутового золота та золотобрухту. Сьогодні ці цифри в звітах київської контори виглядають як суха статистика, але за кожним грамом золота стоїть історія людських життів. Приречені на смерть люди віддавали родинні реліквії не за розкіш, а за право прожити ще один день.
(зі статті Івана Петренка «Торгзін на вулицях Києва», повна версія – на нашому сайті в розділі «Архів»).

На фото:
Крамниця №3 «Торгзіну» у будівлі на розі вулиць Воровського і Басейної (біля Бессарабського ринку). Київ, 1934 р. // З фондів ЦДАЕА

16/07/2026

Рідний брат мого діда Данила Іван брав участь в організації боротьби за незалежну Україну понад 100 років тому. За що й був розстріляний. Пам'ятаймо та робімо висновки.

Одного разу натрапив на дописи мого побратима-свободівця, офіцера НГУ Андрія Іллєнка та президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля про столітній подих подій, що відбувалися тут, на землях Великого Лугу і Дикого Поля саме сьогодні, але 108 років тому:

22 травня 1918 року, у Царициному Куті, що зараз зветься Приморським, зійшлися легенди: командуючий Кримською групою, підполковник армії УНР Петро Болбочан, полковник УСС, архикнязь Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), командир кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Всеволод Петрів. На цій світлині вони сидять за одним столом – галичани і наддніпрянці, що нарешті відчули смак повної єдності на своїй вільній землі. А навколо на світлині – місцевий люд, міцний, козацький рід вільних людей, дітей Дикого Поля…

Болбочан щойно провів блискучу Кримську операцію. Він був людиною державної волі. Безкомпромісний до ворога, вимогливий до себе, непримиренний до хаосу. Його розстріляли свої ж – у вирі внутрішнього розбрату. І в цьому гіркий урок для нас.

Василь Вишиваний – взагалі феномен. Австрійський архикнязь, який обрав українську ідентичність не з політичного розрахунку, а з переконання. Він говорив українською, носив вишиванку, командував українськими стрільцями й мріяв про незалежну Україну. А завершив життя в радянській тюрмі в Києві. Людина, яка могла жити у віденських палацах, померла як український політичний в’язень. Це не романтика – це вибір.

Це саме те село Приморське, яке через 108 років по тому, разом з селами Кам'янське, Плавні, Річне, Верхня Криниця, селищем Степногірськ звільняють від того ж ворога разом з побратимами з СОУ воїни батальйону безпілотних систем 128 овмбр “Дике Поле”, яким я маю честь командувати: наддніпрянці і галичани, кияни і волиняки, усі разом, як і тоді, як символ єднання українців у горі і в радості.

На тому фото – наша нездійснена тоді мрія про державу, яку ми втратили через власну необачність та внутрішній розбрат. Сьогодні ми маємо шанс, якого не мали наші предки. Ворог той самий, але ми – інші. Ми вже не питаємо, чи можливо бути єдиними. Ми вже є єдиними. Кожна наша дія сьогодні – це виправлення помилок 1918 року. Ми не маємо права знову віддати цей шанс, бо маємо нарешті збудувати Україну, де Схід і Захід – це не географія, а єдине серце, що виборює власне майбутнє.

22 травня 1918 року. Село Царицин Кут – сучасне Приморське. Саме тут історія України проявилася у своєму найчистішому вигляді – як зразок єдності, сили та волі до життя Української Нації.

Ось як це було. Записано зі спогадів ад'ютанта архикнязя Вільгельма Габсбурга Остапа Луцького: «На Великім Лузі. (З побуту УСС-ів на Великій Україні»):

“Спогад про пир у гайдамаків в Царициному Куті на Великому Лузі”

“...Раз-у-раз живими образами виринають у споминах окремі події того часу. Перші на вільній Україні Великодні свята, на яких як гості галицького УСС стрілецтва зійшлися: архикнязь [Вільгельм Габсбург] зі штабом, старшини корпуса Натіїва, Вільне Козацтво і вся українська громада разом з першою вісткою про насильний перехід верховної влади у Київі до рук гетьмана. Яка радість розпирала годі груди, особливо нам, галичанам, що перший раз найшлися на оспіванім і вимріянім Запоріжу! Але тоді “з радістю журба обнялася” з огляду на вістку про київський переворот. Ясним, чаруючим, нестримним полум'ям гордої втіхи розгорілися наші душі при іншій нагоді, 22 травня, на Великім Лузі.

Заступник командіра українського корпусу, отаман Болбочан, визначив на цей день інспекцію приналежного до корпусу кавалерійського полку [ім. Костя Гордієнка], що під командуванням полковника Петрова (колишнього старшини генерального штабу і пізнійшого українського міністра військових справ) пробував і докінчував своє вишколення в далекім Царицинськім Куті, обіч історичного Великого Лугу. На це свято запросив от. Болбочан архикнязя зі штабом і представників Українського Січового Стрілецтва.

Вчасним ранком виїхав архикнязь зі мною автом з Олександрівська. Чудова погода. Радісно усміхається степ до Дніпра і сонця. Серце тішиться кожним засіяним клаптиком землі, кождою верствою доброї дороги, кождою деревиною, доброю хатою, кожним хоч би й німецьким багатим селом, кожним жайворонком, кождим подувом вітру, бож усе це наше, рідне, знову вільне! Вже наближується обідня пора. Нарешті чуємо гасло трубки. Це знак для далекої від села і площі вправ уставленої почесної чети. Рівняємося з нею. Чета на конях, в історичнім, козацькім виді. Парадне військове привітання. Радість і повага в козацьких очах і словах командіра. Одушевления по українській відповіді архикнязя від себе і УССтрілецтва, і за хвилю ми скорим гоном самоходу серед шаленого тупоту української кінної чети, що в неймовірнім розгоні товаришить нам і вказує дорогу, опинюємося серед парадно установленого кінного полку на Великім Лузі. Живе, старе, пишне козацтво! Привітання і починаються вправи. Старшини УССтрілецтва і всі ми з цікавістю слідимо переведення одного воєнного завдання за другим, очаровані місцем подій, здоровенними козарлюгами (між якими найшлася й озброєна дівчина та прекрасний хлопчик-недоліток), захоплені знаменитими кіньми, добрим вишкоденням і строго здисциплінованою, здавалося б, безмежною буйністю вояцтва. З боку глядить на рідне військо і радується ним великий гурт запоріжських селян, а з ясною чистого неба глядить веселе сонце на нових своїх чубатих, завзятих, озброєних, вільних синів. Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і бухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі. Вже надходив вечір. Ще раз уставилися стрійно усі відділи полку, отаман Болбочан зясував живим словом усі свої завваження і подякував полк. Петрову за добрий вишкіл. Закінчилося діло останнім словом командіра полку, що з незрозумілим для нас галичан хистом вязав у собі розум старшини генерального штабу з усіма зовнішностями гайдамацького отамана. За його покликом увесь полк грімко вигукнув “Слава Україні, князеві і УССтрілецтву”. Тоді виїхали із відділів на чоло полку щонайкращі співаки і по державнім гимні залунали старі-старезні козацькі пісні: “Вже більше літ двісті”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люде”, поважні, сильні, чимраз веселійші. Співає козацтво, їдучи в село, Царицин Кут (с. Приморське, Запорізької області. – Прим. адм.), а за ними, обіч них і ген далеко перед селом пестра хмара запоріжського люду. Їдемо з козацтвом у село.

На зустріч виходить сільська старшина. Хлібом-сіллю і щирими, палаючими радістю словами витає князя, галицьке українське січове військо, от. Болбочана і всю вільну Україну. Князь відповідає українським словом, дружно стискаючи руки дядьків і нараз величезна людська хвиля заметушилася обіч нас і серед вигуків найщирішого щастя веде й несе нас й своє військо у великий, пишний сад.

Музика грає, при скруті стежок з ласощами, тут продають льоси і прихвалюють їх певною виграною, там гостять горілкою, онде медом, а ось-там ворожить дотепна ворожка. Щонайкращі запоріжські дівчата збирають датки на «Просвіту». Дядьки, жінки, парубоцтво, діти – усе тиснеться до галичан, до січових стрільців, хоче бачити їх і пізнати.

Серед саду – мала левада. Тут заставлено столи. Господарем являється саме село. Сідає за стіл князь і от. Болбочан зі своїми штабами, полковник Петрів, сотн. Бушкований і инші старшини січового стрілецтва. Довкола стола сотки люду. Що пів години стає від столів один гурт селян і сідає другий. Селяне припрошують, гостять, пливуть промови і розмови, звідсіль лунають співи веселі, горді і бадьорі. Вже освітлений смолоскипами і лямпочками сад аж гуде здоровим запоріжським сміхом, співом і танками».

Світлину оприлюднив Vasyl Lopukh.
https://www.legionukrainiansichriflemen.com/

10/06/2026

Я пам'ятаю пізній Радянський Союз: ситуація тоді була подібна. Зокрема, низка чинників у 1980-х - початку 1990-х "висмоктували" сили й засоби з цього монстра: війна в Афганістані, аварія на Чорнобильській АЕС, падіння цін на нафту й вуглеводні, заворушення в республіках, запровадження грошової "реформи" (обкрадання населення) та інші. Втім тоді протягом кількох років на низовому рівні здавалося, що система таки працює, і окремі елементи дійсно працювали. Та щодо системи в цілому це тільки здавалося.

Крим відрізаний. Чому цей паливний колапс запускає неминучий крах рф

Крим стає першою точкою масштабного логістичного колапсу та соціального вибуху через повне перерізання артерій постачання. Добова потреба півострова у пальному становить 3000–4000 тонн, з яких 2700 тонн споживає цивільне населення, а решту - військові підрозділи та застряглі російські туристи. Для забезпечення цього обсягу необхідно щодня пропускати щонайменше 100 бензовозів.

Північний сухопутний коридор через Маріуполь та Запорізьку область повністю заблокований, фізичний рух цивільних паливних колон там неможливий. Спроба окупантів розставити 8000 солдатів з автоматами через кожні 50 метрів уздовж 400 кілометрів траси для захисту від українських дронів є абсурдною тактикою, яка жодним чином не захищає інфраструктуру, але суттєво оголила лінію фронту, зокрема на критичному Краматорському напрямку.

Паромна переправа повністю деградувала. Наразі функціонує лише один паром, а черга на завантаження в порту Тамань розтягнулася на 4 дні. Статичне скупчення до 40 бензовозів в одному портовому вузлі є ідеальною мішенню для ЗСУ на тлі повністю знищеної кримської системи ПВО. Удар по порту Тамань найближчими днями ліквідує цю лінію остаточно.
Для витягування постачання через Кримський міст окупантам потрібно щодня проганяти по 60–70 залізничних цистерн з пальним. Це один-два ешелони, які фіксуються в реальному часі і будуть гарантовано знищені точковими ударами в кількох місцях протягом кількох тижнів.
Російська влада до останнього відтягуватиме задіяння залізничної гілки мосту через страх його остаточної втрати, що за лічені тижні призведе до тотального паливного голоду, зупинки транспорту та гострого дефіциту продуктів харчування на півострові. Офіційна підготовка Україною військової поліції та кадрового резерву для роботи на деокупованих територіях, за підтвердженням військового експерта Сергія Грабського, свідчить про фінальну стадію планування масштабної операції ЗСУ.
Ліквідація російської нафтопереробки
Події червня 2026 року фіксують кардинальний перелом у війні через системне вибивання нафтопереробної інфраструктури РФ. У квітні Україна почала отримувати транш у 90 мільярдів євро від Євросоюзу, 60 мільярдів доларів допомоги від НАТО, а також інвестиції у ВПК від країн Перської затоки, Великої Британії, Японії та Канади. Маючи цей ресурс, Україна збільшила виробництво далекобійних засобів у сотні разів порівняно з безгрошовим 2025 роком.

За чверть від отриманих коштів Україна здатна фізично знищити всі ключові НПЗ ворога. У разі ліквідації європейської частини нафтопереробки у РФ залишиться лише Омський НПЗ із потужністю 13 000 тонн на добу. При щоденній загальноросійській потребі у 100 000 тонн дефіцит становитиме 80 000 тонн щодня. Жодні поставки з Білорусі, Казахстану чи Китаю не здатні покрити цей обсяг.
Відновлення пошкоджених об'єктів, таких як Рязанський НПЗ, повністю зупинене через відсутність західного обладнання. Російські олігархи Ігорь Сєчін, Вагіт Алекперов та Владімір Богданов відкрито саботують відновлення виробництва. Держава змушує компанії ремонтувати та захищати заводи за власний рахунок, тоді як страхові компанії відмовляються страхувати НПЗ та бензовози, класифікуючи удари як форс-мажор. Власникам корпорацій вигідніше тримати заводи зупиненими, ніж інвестувати власні капітали в об'єкти, які знову будуть спалені українськими дронами. рф неминуче входить у жорстку паливну кризу, параліч внутрішньої логістики та бунт порожніх каністр.

Макроекономічний обвал, корпоративні борги та фіктивні депозити
Фінансова система рф перебуває у стані незворотного розвалу. Публічні вимоги міністра фінансів Силуанова та голови Центробанку Набіулліної до Путіна щодо термінового скорочення військових видатків підтверджують внутрішній розкол правлячої верхівки. Сукупний дефіцит федерального та регіональних бюджетів за підсумками 2026 року перевищить 15 трильйонів рублів, з яких дефіцит лише регіональних бюджетів становитиме 3–4 трильйони рублів.
Центробанк готує радикальну чистку: Набіулліна підвищує вимоги до мінімального власного капіталу банків у три рази. Цим нормам не відповідають близько 200 російських банків, які восени будуть пущені під ніж, що автоматично анулює рахунки тисяч підприємств та індивідуальних підприємців. Навіть найбільші системні банки, такі як ВТБ, Россільгоспбанк та ПСБ, є фактичними фінансовими трупами, закредитованими безповоротними боргами російських промислових гігантів.
Загальний борг РЖД перевищив 1 трильйон рублів,
Об'єднаної авіабудівної корпорації (ОАК) - 3 трильйони рублів,
КамАЗу - 260 мільярдів рублів.
Наприклад сьогодні КамАЗу не вистачає всього річного прибутку навіть на оплату відсотків за кредитами, а перспективи ринку вантажівок стрімко падають.

Шанси на повернення цих грошей нульові.
Заяви лояльних Кремлю економістів про те, що влада зможе покрити дефіцит бюджету шляхом заморожування 70 трильйонів рублів депозитів населення, є повною маячнею. Цих грошей фізично не існує в ліквідній формі. Вони повністю видані у вигляді кредитів збитковим підприємствам і вже проїдені державною машиною. Витягнути їх назад з балансів банкротів неможливо.

ГРОШЕЙ НЕМАЄ!

Ще один індікатор - дефолт девелоперів та колапс ЖКХ
Соціальна напруженість посилюється розвалом внутрішньої інфраструктури. Сфера ЖКХ входить у піке через підвищення тарифів.
Одночасно фіксується крах ринку житла: графік акцій найбільшого девелопера «Самольот» чітко демонструє динаміку банкрута. Компанія перебуває за крок від технічного дефолту через нездатність виплачувати купони та обслуговувати облігації цього року, що запустить ланцюгову реакцію по всій будівельній галузі рф.
РФ повністю вичерпала можливості для нарощування виробництва систем ПВО та ракет. Економічна та військова машина підійшла до точки остаточного краху, і єдиним способом зупинити повну катастрофу для рф є фізичний або політичний винос Путіна з Кремля найближчим часом.
Процес ліквідації окупаційної системи вийшов на фінішну пряму.
Отже, вкотре хочу констатувати: з кожним днем це стає дедалі очевиднішим - ЗАЛІССЮ ЖОПА і дуже СКОРО!
Ігор Савчук

07/06/2026

Роман «Камінь» – це глибока, драматична історична хроніка однієї з найважчих та...

05/06/2026

Наразі наші військові, інженери, оператори, айтішники, кібернетики, менеджери тощо є надважливими складовими в реалізації дронової переваги України і Західного світу. Поки актуальна ця наша значущість, ми маємо "вбудувати" в цю систему якнайбільше українських у першу чергу англомовних фахівців у вказаних та інших галузях.