07/12/2024
— Розумієш, Варюша, чоловікові погано одному… Туга мене з'їдає. Хочеться жіночого тепла, ласки.
Віктор Борисович ніжно погладжував свою улюблену кішечку Варю.
— Бачиш, як доля склалася, поховали ми нашу Оленку, господиню твою. І життя мені стало не на радість. А нещодавно я познайомився з однією жінкою, почали ми з нею зустрічатися. І ось завтра я хочу тебе з нею познайомити.
Страшною змією у вигляді солодкоголосої сирени вповзла в їхнє спокійне і розмірене життя Раїса... Коли вона переступила поріг їхньої квартири, завжди спокійна Варя раптом загарчала і пішла назад...
Вона завжди відчувала людей, які не люблять тварин. А Раїса не просто не любила... Вона ненавиділа все живе. Білявка не першої свіжості з криваво-червоними губами, величезними наманікюреними пазурами, вічно бігаючі зміїні очі і неприємний голос.
«Як мій дивовижний добрий господарь міг вибрати цю кобру?» — подумала Варя, але потім згадала повні сліз очі. "Чоловікові погано одному..." І вирішила потерпіти.
Раїса почала приходити до них вечорами. Її господар ніби розквіт, почав частіше сміятися. Варя терпіла... А потім Раїса взагалі перебралася жити до них.
Віктор Борисович бачив, що Варя не приймає її і ніяк не міг зрозуміти причини такої поведінки своєї кішки. Тим паче Раїса так намагалася потоваришувати з Варенькою.
Була така добра і ніжна, така дбайлива та ласкава. І тільки Варя знала, на кого перетворюється ця «свята жінка», варто лише господареві вийти з квартири.
«Як же ти мені набридла, блохаста тварюка!» — кричала Раїса і при кожній нагоді намагалася болючіше штовхнути її ногою.
І не так вона ходить, не там сидить, не так дивиться. Коли господар йшов, Варенька ховалась за диван і тихенько сиділа, чекаючи на його повернення. Так і проходило тепер її життя. Але Варя терпіла. «Чоловікові погано одному…»
Віктор Борисович під'їхав до будинку, припаркувався та вийшов із машини. Його не було вдома близько місяця. Тривале відрядження здавали важливий об'єкт.
Він знав, що вдома чекає на нього тільки Раїса. А маленькі пухнасті лапки сьогодні не побіжать до нього назустріч. А може, вже ніколи... Варя втекла... Так сказала йому Раїса по телефону.
«Ой, Вітюша, Варенька втекла. Я хотіла вийти, а вона прошмигнула і бігти… Я її обшукалася. Але її ніде нема».
Здається, вона навіть плакала… «Яка Раїса таки душевна жінка! — подумав Віктор Борисович. — А Варю я шукатиму сам».
Він відчинив двері своїм ключем. Раїса не чула, як він увійшов. Вона лежала у спальні на ліжку і з кимось розмовляла телефоном.
— Ой, не кажи, подруго! Нарешті я позбулася цієї тварини! Як побачила, що вона з вікна випала, навіть перехрестилася. Та ходила я потім, дивилася… Вона на передніх лапах під кущі заповзла. Ти що, смієшся? Я її і здоровою терпіти не могла... Я йому сказала, що вона втекла. Ой, та як він дізнається? А як і дізнається, що він зробить?
Раїса хотіла ще щось сказати, як раптом побачила у дверях Віктора Борисовича...
🔸🔸🔸Продовження у першому коментарі👉👉👉👇