19/08/2025
Цей текст шестирічної давнини про Софію Яблонську отримав велику увагу наших читачів.
Перечитуючи його зараз, бачу, що моя оптика змінилася й розширилася. Додалося багато нових деталей, яких я раніше, коли готувала текст, не знала.
Я двічі перечитала книгу Софії «З мого дитинства». Вона хоч і ностальгійно, подекуди навіть пафосно змальовує дитячі роки, але разом із тим добре показує, що Софія не походила ані «з бідної родини», ані з «традиційної». Після цього читання стає зрозуміло, звідки взялася її жага до пізнання себе й світу, до подорожей.
Софія Яблонська давно вже вийшла з тіні забуття. Про неї пишуть книги, створюють подкасти, її життя та творчість досліджують і переосмислюють.
Вже вісім місяців існує наш онлайн-читацький клуб «Крапка», у якому ми заглиблюємося в книги французьких авторів, а також тих іноземних письменників, що жили у Франції, чи в історії, пов’язані з цією країною.
Звісно, ми не могли оминути творчість нашої землячки Софії Яблонської й присвятили серпень читанню її книги «З країни рижу та опію». В останню неділю місяця наш клуб збереться для обговорення книги, постаті авторки й того, як змінюється наше власне сприйняття текстів із віком, часом та досвідом.
З огляду на зацікавленість до особи письменниці, я хочу запросити вас приєднатися до нашого читацького клубу.
Якщо ви мрієте читати французьку літературу, відкривати нові імена, говорити про книги глибоко й із задоволенням — і все це в компанії однодумців — вам до нас!
Це онлайн-клуб, бо ми живемо в різних країнах і містах, але збираємося разом за улюбленим заняттям — читати й обговорювати книжки про Францію.
📖 Як усе працює:
▪️ Один місяць — одна книга.
▪️ Я пропоную варіанти, але обираємо разом. Критерії прості: французький автор, автор, що жив у Франції, або твір із подіями у Франції.
▪️ Остання неділя місяця — онлайн-зустріч.
▪️ Обов’язкова умова — прочитати книжку.
▪️ Я додатково готую короткий контекст: біографію автора, факти епохи, цікаві деталі — щоб занурення в текст було повнішим.
📆 Що ми вже прочитали:
Січень: Е.-М. Ремарк «Тріумфальна арка»
Лютий: В. Гюґо «Собор Паризької Богоматері»
Березень: Крістін Генна «Соловей»
Квітень: Е. Гемінґвей «Париж — свято, яке завжди з тобою»
(+ жива екскурсія за мотивами у співпраці з бельгійським читацьким клубом)
Травень: Дж. Орвел «У злиднях Парижа і Лондона»
Червень: Е. Золя «Дамське щастя»
(+ офлайн-візит у будинок-музей Золя та музей Дрейфуса)
Липень: Пітер Мейл «Рік у Провансі»
💳 Участь: 5 євро на місяць або гривневий еквівалент.
Це абонемент, завдяки якому клуб існує: для створення якісного контенту, підготовки матеріалів та організації зустрічей.
Ми також плануємо читання сучасних українських авторів та авторок, які пишуть про Францію або живуть тут.
Мова читання — будь-яка, що зручна для вас.
Мова обговорення — українська.
Хочете приєднатися? Напишіть у коментарях — я надішлю посилання на оплату, після якої додам вас до нашої організаційної групи одноклубників.
Будемо разом читати, говорити, мандрувати й відкривати Францію глибше!
15 травня 1907 року народилася Софія Яблонська. У 112 річницю від її народження хотілося б, щоб цю непересічну жінку згадали ще раз.
Доля Софії неймовірно цікава, а життя дуже насичене. Народжена на початку минулого століття у родині бідного сільського галицького священика, вона стала успішною жінкою, письменницею, фотографинею. Змогла об’їхати чи не всі екзотичні країни світу, оформляти враження у замітки та книги і при цьому почуватися щасливою матір’ю, дружиною та господинею.
Можна вважати, що дівчині просто пощастило опинитися у потрібному місці у вдалий час, та це не так.
Успіху передували роки поневірянь, труднощів, небезпек, навчання, ламання насаджених стереотипів, прагнень і висока планка амбіцій.
Мене давно цікавили практичні буденні речі, які рано чи пізно торкаються кожної людини, що налаштувалася на переїзд. Яким транспортом Софія їхала до Парижа? Де зупинялася по прибутті? Як знаходила знайомих та друзів? Як зрештою вирішувала свої матеріальні проблеми? Яким чином, наприклад, отримувала оплату праці і чи могла мати рахунок у банку, якщо французькі жінки дістали право відкривати особистий рахунок без дозволу чоловіка лише у 1965 році? Я ще не знайшла відповідей на всі ці запитання.
Та сьогодні хотілось би розповісти не про успіхи Софії, які вже всім відомі, а про шлях до них.
Зі щоденника Винниченка дізнаюся, що він познайомився з Софією Яблонською 7 лютого 1928 року, тобто, через кілька місяців після її приїзду до Парижа.
Софія проти волі батьків виїхала з Галичини до, так званої, столиці світу шукати слави у кіно. «Через щось зве себе українкою».
Винниченко, що звик верховодити жінками і експериментувати зі стосунками, відчуває цікавість до цієї молодої дівчини, яка постає перед ним у образі демонічної фатальної жінки. Він іронічно стверджує, що всі її кохання мають складний і трагічний характер, що її коханець художник-француз домагається одруження з нею, але Софія, мріючи про славу кінематографічної актриси не хоче і живе окремо.
Яблонська також захопилася цим знайомством. Присилає метру квіти і квитки на вернісаж у Тюільрі.
Софія в цей час вже втрачає надію зажити слави акторки, думає чим займатися далі і тим часом позує художникам й заробляє по 25-30 франків за три години позування. Роздумує над шляхами потрапити до Голівуду. Згодом вчиться на курсах французького театру Ambassadeur танцювати у мюзикхолі. За сім місяців планує вже цим заробляти на життя. Разом з тим розробляє теми великих літературно – мистецьких праць. Теми глибокого філософського змісту: про щастя людства і як те щастя не гарантоване цивілізацією.
Між цими двома українцями у Парижі зав’язується флірт. Одного дня Винниченко навіть записує, що Софія вкусила його за руку і це начебто свідчить про силу її почуттів, хоч про стосунки ще не йдеться.
Літо в Парижі невеселе.
Винниченки виїжджають на Côte d’Azur, Яблонська також «переїхала на село, до моря», листуються.
Вона йому надсилає вирізки з газет про те,що його книги стоять у вітринах на перших місцях, він їй пише, щоб не нехтувала здоров’ям і пішла на огляд до лікаря, бо «занадто худа», а «клопіт про кінопрацю та письменницькі спроби не можуть так впливати на організм». Очевидно, не так вже й добре знався маестро на жінках!
Софія серйозно береться до письменства. Надсилає перші спроби Винниченку. Він задоволено стверджує, що дівчина має хист, пише живо, з гумором, хорошими образами і порівняннями. Мова, на його думку, галицька, страшна , правопис – поганий. На щастя, погане те, що можна виправити. Радить їй не покидати літературної праці, лише хай мову вивчить.
Цим Софії дорікали не раз. Більше того, вона сама в приватному листі пише: «Я вже не раз помітила, що мені придався би підручник української нової граматики. Чи ви знаєте, що я ніколи не вчилася української мови? Ніколи! В дитинстві — староруська, потім російська, потім польська, французька, тепер англійська і китайська. ’Це гріх’, — скажете. Ні, це обставини мандрівного життя».
Писав про її мову у своїй рецензії 10 березня 1939 року Михайло Рудницький: ”Те, що нас особисто найбільше дивує в книжці Яблонської, це її мова. Молода землячка живе кільканадцять(12!) років на чужині, чуючи рідко коли рідне слово. Тільки рідко пошта приносить їй наш часопис, але з нього вона з незвичайно вірним інстинктом уміє вибирати тільки те, що відповідає духові нашої літературної мови, уміє з пам’яті затримати дібрані слова та звороти і з них витворювати собі весь словник, що їй вистачає для вислову своїх вражень”.
Це правда, що в спогадах Яблонської трапляються полонізми й русизми, немало, бо було їх у галицькому різновиді нашої літературної мови перед другою світовою війною, а й тепер немало насильно введених русизмів і в мові, і в правописі.(Вітаємо підписання закону про мову! - автор).
І це правда, що вона, під впливом французької мови, мала труднощі із присвійними займенниками, вживаючи їх занадто часто.
Тож, Винниченко обіцяє по поверненні до Парижа займатися з Софією мовою і допомогти працювати у літературі. Дівчина щиро чи ні, але приймає поради старшого колеги.
Ближче до кінця року Софія вигорає. Їй потрібне щось нове, цікаве і захопливе, щоб вона могла знову сяяти, літати і випромінювати щастя. З акторською кар’єрою та танцями покінчено. Література ще не набрала обертів. Відчувається зневіра, кволість, розпач, дівчина не може спати ночами без снодійного, худне ще більше.
Ревнощі закоханого художника її дратують, вона хоче багато бачити, рухатися, знати, переживати. Сидіти на місці — не для неї.
Нарешті, у грудні рішення прийнято, квитки куплено. Софія їде до Марокко на три місяці. Щоб мати нарешті змогу бачити світ і вправлятися у літературній та операторській роботі.
А ще, на думку українського Дон Жуана, щоб забути про своє кохання до нього.
У Марокко починається новий цікавий етап, але про це вже розповідає сама авторка у своїх творах та численні тематичні публікації, тож ми повторювати не будемо .
Текст на основі відкритих джерел підготувала Mariana Gevak
Фото з сімейного архіву люб'язно надала внучка письменниці.
Merci beaucoup à Natalie Oudin pour la photo de l'archive familiale.
