https://www.facebook.com/116687723546532/

Guide in Venice Nataliya, Piazza San Marco, Venice (2026)

08/03/2026

З днем жінки всіх причетних. Довго боролись за незалежність, за свої права, за можливість бути людиною, і не лише жінкою.
Кілька століть тому в більшості країн жінки майже не мали прав, в багатьох країнах вони й сьогодні не мають прав. Колись у Європі жінки не брали участі в політичному житті, рідко отримували освіту і здебільшого залежали від батька або чоловіка. Проте у Венеційській республіці становище жінок було трохи іншим.
У Венеції жінки володіли майном, керували торговими справами та були частиною культурного життя міста. Дивно, але факт: відомими були освічені куртизанки. Вони брали участь у літературних салонах, спілкувалися з письменниками, художниками та філософами.

Відома поетеса XVI століття - венеціанка Гаспара Стампа, яка прославилася своїми пристрасними віршами про кохання і стала однією з найвідоміших жіночих голосів італійської поезії епохи Відродження.

Лукреція Корнер Піскопія - перша жінка у світі, яка отримала університетський ступінь доктора філософії у 1678 році. Її успіх став символом того, що жінки також можуть досягати великих інтелектуальних висот.

Саме в такій атмосфері культурного життя у 1751 році народилася Елізабетта Камінер Турра. Її батько був видавцем журналів, тому вона з дитинства росла серед книжок і нових ідей.

Ще підлітком Елізабетта почала перекладати тексти з англійської та французької мов і писати рецензії на книги. Її статті з’являлися у багатьох журналах, у яких вона розповідала читачам про нові книги, наукові відкриття та ідеї, які обговорювали в різних країнах Європи.
Так вона стала однією з перших жінок-журналісток в Італії.

У Міжнародний жіночий день ми згадуємо таких жінок, як Гаспара Стампа, Лукреція Корнер Піскопія, Елізабетта Камінер Турра та інших. Їхня освіта, талант і сміливість допомогли відкрити шлях для наступних поколінь жінок.
Їхні історії нагадують нам той період, коли можливостей майже не було. Але й тоді знаходилися жінки, які змінювали правила.
З днем жінки!

24/02/2026

Сьогодні важкий день.
Чотири роки війни. Не «конфлікту». Не «кризи». Війни.
Чотири роки болю, який не минає. Чотири роки безсонних ночей, тривоги, похоронів, зруйнованих міст і зламаних доль. Для кожного українця — вдома чи в еміграції.

Ця війна не сталася раптово. Вона стала можливою.
Можливою через мовчання. Через страх називати речі своїми іменами. Через «занепокоєння» замість дій.
Світ дозволив їй статися — і світ несе за це відповідальність.

Чотири роки тому я стояла на площі Сан-Марко з плакатом, намальованим вночі тремтячими руками: «Ні війні».
Це не був жест. Це був відчайдушний крик: побачте нас. Почуйте. Зупиніть.

Того дня я познайомилась з Катею Марголіс. Вона теж прийшла з плакатом.
Дві людини серед туристів і байдужих поглядів. Але з чітким розумінням: якщо мовчати — загинуть ще тисячі.

Минуло чотири роки.
І ми досі тут. На мітингах. На зустрічах. На площах, вулицях і мостах.
Бо війна не закінчилась. Бо люди продовжують гинути. Бо світ досі вагається.

Наш посил простий і незручний:
Україну потрібно підтримувати зараз, а не тоді, коли стане пізно.
Не з жалю. Не з символічної солідарності.
А з відповідальності.

Бо якщо світ дозволяє знищувати Україну — він дозволяє знищувати демократію, свободу і право на життя будь-де.
І тоді питання вже не в Україні.
Тоді питання — хто наступний.

31/12/2025

Привіт. З Новим. Ніколи не думала, що буду комусь бажати світла. І ось, я бажаю… світла, тепла, обіймів, щирості. В темний період життя надто важливо знаходити світло. Хто б подумав, що в 21 сторіччі, в період розвинених технологій, знайдуться чорти зла. Хто б міг подумати, що 21 сторіччя народить так багато зла, і зовсім мало порядних людей у світі.
Цей рік був важкий морально, як минулі 3 роки. Та все ж не втрачаю надію, адже за чорними полосами приходять, як правило, світлі.
Цього року теж нічого не публікувала, оскільки не підіймається рука писати про прекрасне, коли читаю, як «сусіди» України калічать життя українцям.
Сьогодні вітаю всіх знайомих та незнайомих з прийдешнім. Нехай 2026 принесе у ваші домівки мир, тепло й затишок, нехай у ваших серцях буде спокій та радість. Нехай 2026 буде роком нових можливостей та щасливих моментів. Добра, світла, тепла та миру у кожну домівку і в кожне серце. З Новим роком!

31/12/2024

🎅 Чого очікуєте в наступному році?

💔 2024 обіцяв багато. Підводити підсумки року не хочеться. Якщо коротко - мій рік був довгим та надто напруженим. Відсутність публікацій в соц. мережах спричинена саме цим.

1️⃣ січня нічого не змінить. Хоча будь-який день може стати переломним. Зміна народжується зсередини. Все в житті залежить лише від нас. Кожен з нас є тим стержнем, який рухає світ. Від кожного з нас залежить багато.

🌍 Прозвучить патетично, але я кожного разу, зустрічаючи туристів, відчуваю велику міць: бажання зробити їх день щасливим. Отримую велике задоволення від того, що вмію подарувати людям прекрасне.

🔮 Сприйняття подій має велику силу. Тут можна з прикладами, в кожного знайдуться свої.

🥳 31 січня бажають щастя в прийдешньому році. Таж я теж бажаю друзям, знайомим, родині, сімʼї, хлопцям на фронті, бажаю й собі, і волонтерам, і лікарям, і журналістам, бажаю всім жити, творити, і кожен день з усмішки починати.

😘 Сприймати будь-яку подію позитивно, любити себе, (мати час на себе), мріяти, подорожувати, пізнавати, розвиватись і памʼятати.

🎗️Памʼять не можна затоптати. Минулого не повернути, майбутнє - в наших руках.

🔥 Тож не з новим роком, а з новим днем, з новими силами, з новими мріями, які обовʼязково здійсняться.

24/12/2024

15 сторіччя. Джованні Белліні.
Як заворожена стою навпроти картини і … не думаю про мистецтво, ні. Думаю про сьогодення, про світ, про матерів та їхніх синів.
Чому такі сумні очі в Мадонни? Чи знала вона, яка доля спіткне її сина?
Дитя виривається з рук матері, вона його не відпускає. Так і в житті часто буває. Діти йдуть, матері не хочуть відпускати…
День народження Ісуса невідомий, але його святкують християни всього світу: хтось 25 грудня, хтось 7 січня.
Народжуються діти, батьки вірять, що їх чекає щасливе майбутнє. Марія та Йосип теж бажали своєму синові щасливого майбутнього. Та не так сталось, як гадалось. Сина втратили, але … Якби не їх син, мільйони людей втратили б віру, втратили б свободу (християнство проголосило принцип рівності людей, незалежно від їхніх національності, статі, достатку: «Нема юдея, грека, раба, чи вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої — бо всі ви один у Христі Ісусі.»)
Важка доля матерів українців сьогодні. Ще важча доля їхніх синів, які несуть у світ мир, світло, народження добра і цивілізації.
Різдво - свято народження цивілізованого світу та перемоги над злом.
Тож вітаю всіх причетних.
Внизу рядки, які мені вислала одна з українок.

31/12/2023

Прогнози на минулий рік були - спокій, мир, удача і жодних стресів чи конфліктів.
Насправді ж 2023 був жахливим роком болю, переживань і вічних тривог.

Читаючи прогноз на прийдешній рік, зустрічаю слова «удача», «благополуччя» та «позитивна енергія». Боюсь навіть уявити, що він нам принесе. Він звісно не буде легшим, спокійнішим чи простішим. Навпаки.

Тому бажати вам всього того, що залишиться на папері, не хочу. Але й надію ніхто не відміняв. Ось мої побажання для українців:
✅Приємних подій;
✅Емоцій лише позитивних
✅Радості в душах
✅Енергії та сили
✅Міцних стін сімейної фортеці
✅Оселі міцної
✅Гарних новин
✅Ангела щастя та удачі.
Перші літери кожного побажання створюють те, про що ми мріємо.

Побажання для росіян:
🗣️Сміливості в прагненні захисту ваших свобод
🌃Мирного неба
⚡️Енергії та
🪇Рішучих дій в боротьбі над кремлем
🌤️Тепла в домівках
🕶️Ь - залишу так
🧯Постійності у вашій боротьбі та
🍀Удачі
👨‍💻Терпіння
👩‍💻Іноагентів побільше - тоді ваша боротьба буде більш рішучою
🍀Наснаги та
⏭️Успіхів в початому

Побажання для всього світу: хочете миру - допоможіть Україні!

З новим роком!

15/09/2023

В описании у меня в вотсап написано по-русски: «Прошу не обращаться поклонников путина». Но иногда приходят заказы из итальянских агентств, которые не понимают русский. Тогда прошу агентство написать туристам, что я - гид родом из Украины. Т.о. ко мне обращаются всегда адекватные туристы.
Так было и в этот раз. Но… сын туристки, по-видимому, адекватный оплачивал услуги гида. Его мама - мой клиент сегодня.
В отеле на ресепшен молодой итальянец пытался отвести глаза, рассказывая о том, что хочет туристка. В двух словах: турист кроме русского, никакого языка не понимает, и, главное, не понимает, почему никто её не понимает.
Мы встретились спустя 20 мин. Дама лет 70 в семейных трусах (или такими мне показались её широкие короткие трикотажные шорты) посмотрев на меня из-под приподнятых очков взглядом профессора, выдала далеко не профессорскую фразу из одного слова: «Пошли!» «С большим удовольствием послала бы», - промелькнуло в голове. Но … я попятилась за дамой, пытаясь успокоить свою бурную, как мне показалось, фантазию.
Обычно я ищу глаза туриста, но в этот раз искала предлог отвести глаза. «Меня интересует архитектура, старинные дворики, домики…» - фух, облегченно вздыхаю, пытаюсь встретиться глазами с туристкой, представляясь. Виню себя, мол, нельзя быть такой предвзятой, у меня и сегодня отличный турист. Широко улыбаясь, начала рассказ о Венеции. Пол минуты выдержала дама: «Почему не воняет?!!!»
«Должно вонять?» - в недоумении спросила я. Оставлю нашу перепалку о вОни в разных странах. Продолжу об экскурсии на площади Сан Марко.
Туристка уверяла, что дворец дожей, а тем более базилика, перестроены пару десятков лет назад, но мы, пропагандисты, пускаем пыль в глаза туристам, рассказывая о столетней истории. Тщетны мои попытки возразить. В голове крутилась лишь фраза: терять агентство из-за этой дамы было бы глупо.
Дальше следует диалог гида и туриста. Диалог, правда, длился 4 часа, но ниже напишу самые крылатые высказывания, касающиеся Украины и России. Эта тема вызвала большой интерес дамы. (История Венеции её мало интересовала.) Забегая наперед, предупрежу, что мои ответы сопровождались улыбкой и взглядом врача психбольницы на неадекватного пациента.

08/04/2023

З Великоднем!
Вітаю всіх, хто вірить, і хто розуміє.
Як ви помітили, не пишу. Важко писати про мистецтвом, коли душа поруч з покаліченими долями.
Найбільш показові приклади моєї роботи:
1. Сім’я з рф переїхали в Європу минулого року свідомо заради дітей. Батьки відлучаються по зову природи, діти залишаються біля мене. 10 і 12 років. Молодший: «Я мечтаю стать настоящим естонцем!» Далі монолог: в класі його не люблять, бо він з Росії. Він не любить пу, який заставив їх виїхати. Старший старанно їсть нігті. Свідомо переводжу тему.
2. 4 жінки з СПб. Начитані, багато віршів/прози класиків напам’ять. В кінці екскурсії питають, чи маю родичів в Україні. Великими сумними очима пронизують мене. «Слава Україні.» - промовляють гордо. Запитую, чи мають українські корені. Відповідь вбиває: «Маємо розум, це краще, ніж корені.»
3. Українська сім’я. Прекрасні світлі люди. Постійно відчувала якийсь тягар. Розговорились після екскурсії. Він був в підвалі під тортурами. Дружина, потупивши очі, розповіла про знущання орків. Син прокидається вночі з криками. Старший зумів перебратись до укр армії. Мріє помститись.
4. Сім’я з Луганська. Розумію, що їм важко говорити мовою. Пропоную перейти на російську. Зустрічаю погляд вовка - ні в якому разі! Вони її чути не хочуть, наслухались! Деталі озвучити важко.
5. Донька з Лондону оплатила екскурсію батькам зі східної України. Їх будинок знищений, добре, що донька за кордоном. «За що вони нас так ненавидять?» ❓риторичне.
6. Дуже мила українська сім’я. Дитина постійно «дьоргає» плечима. Тік. Взнаю, що він - син їх близьких родичів зі Сх України. Батьків вже немає. Поїздка - для нього, щоб відволікти.
7. Замовлення українською. Через 2-3 хв розумію, що укр для них звучить японською. Питаю, звідки. Білорусь. Не хотіли рос гіда, але мову не розуміють. Вірніше, він - ще куди не йшло, а вона - росіянка. В кінці екскурсії звучать слова: Живе Білорусь і слава Україні.
Прикладів тьма!
Та на порозі свята. «З Великоднем!» - пишу, а в серці надія, що прийде той день, коли напишу: «З перемогою!»

24/02/2023

Важкий рік. Власне, для мене, як для багатьох друзів, рік почався саме 24 лютого минулого року. Рік, який ще не закінчився. Рік втрат, болі, гніву і … надії. Важкі перші дні, тижні, місяці. Величезна глиба приплющила кожного українця, завдала страждань. Важкий камінь, здавалося, назавжди забрав дихання. Але сталось диво. Диво незламного народу, який не скорився, який голими руками захищав свою землю, свої домівки, свої сім’ї. Народилась єдина сильна, горда нація.

За день до війни сусіди могли говорити різними мовами, відстоювати свої бачення світу. Та кінець лютого минулого року змінив усе. Лютий (не февраль, а справжній лютий) відкрив очі сліпим і дав силу слабким. Лютий об’єднав людей різних професій, різного менталітету, різних світоглядів.

Лютий продовжився у березні, квітні, травні. Лють накривала від побаченого чи почутого. Для когось - це фото чи відео друзів, які свідчили про звірства недонароду. Для інших - усні свідчення жертв катування терористів. Найгірше було свідкам пережитого жахіття. Їх шрами все життя нагадуватимуть божевілля убивць.

365 днів терору. 365 днів неприхованого геноциду. 365 днів дияволького знищення тих, кого вони називали братами.

Цей жах вони називають звільненням. Хоча «асвабадітєлі» не є вільними.
Фрази «нє всьо так адназначна», «гєополітка - тємноє дєло», «ната і амєріка напалі» і «8 лєт бамбілі» накінець-то зняли маску з рабів. Рабський дух ніколи не переможе волю.

Цей рік називаю роком прозорості і очищення. «Нє ввязивай мєня в палітіку» - відшилися. «Я всєгда любіла укрАінцев, но оні руководіми амєрікой» - втекли. Погрози та залякування смішили, та ще більше давали впевненості в перемогу над вічним злом, яке амбіційно величає себе «вєлікімі».

24 лютого продовжиться до перемоги. А вона неодмінно буде! 2022 пропустив через сито ДНК кожного українця.

Святкуватимемо річниці перемоги. Сьогодні ж дякуємо кожному захиснику, та обнімаємо матерів діток, яких забрав кат.

ВСЕ БУДЕ, УКРАЇНО! ВСЕ БУДЕ, УКРАЇНЦІ!

02/10/2022

Я не блогер. У меня нет огромной аудитории, чтобы донести большинству свои мысли.

Предпочитаю писать о культуре/истории/традициях города, в кот живу, о его славных художниках и скульпторах.

Но с 24/02 мне сложно писать о Венеции. Мысли мои с теми, кто оказался в круговороте мракобесия рос. народа. Именно так, народа, а не его лидера. Лидеры меняются, народ остаётся тем же.

Объясню:
- В 68 году чехи: «Иван, уходи! Твоя Наташа найдёт себе другого.»
- В 90-х жители балтийских стран свергли сов. режим.
- Грузины помнят потери в борьбе за независимость от московского ига.
- Украинцы избавились от прихвостня Кремля после избиения студентов. Под пули вышел сплотившийся народ.
- Россияне же с высоко поднятой головой предпочли смирение. «Великий» народ на деле оказался трусом, а ведь мог свергнуть режим Пу.

Мне возразят, не всё так однозначно! (Фраза вызывает рвотный инстинкт.) Не все, мол, россияне плохие. Этот тезис мог бы существовать, если бы не события последних 8 мес.

Сначала россияне молчали (они ведь вне политики! Их могут посадить, или, не дай бог, убить!) Т.о. молчанием они поддержали зверства, боясь нанести урон собственному благополучию.

Когда же их непосредственно коснулась моГилизация, они начали соревноваться в прыткости убежать!

300 тыс мужчин покинули страну! 600 тыс пар молодых сильных рук, имеющих все шансы победить любое насилие! К ним бы с радостью присоединились те, которые по разным причинам не смогли уехать!

Умом Россию не понять! Да и как можно понять тех, кто вместо того, чтобы защищать будущее своих детей, сваливает, поскольку не хочет быть мясом!

Мне говорят: «Ты хочешь, чтобы их посадили?» Нет. В тюрьме их тоже ждёт повестка! «Их могут убить!» Ни в коем случае никому не желаю смерти. Просто вспоминаю аллею ангелов, погибших в Киеве в 2014. И читаю о россиянах, кот в соседних странах уже начали ныть об угнетении прав русских!

Осталось уважение к иноагентам, ко всем, кто встал на борьбу с режимом Пу. Уважаю партизан и тех, кто вступил в легион свободы, защищая в первую очередь свою страну. Но каждый день задаю себе ?: сколько вас, россиян, желающих избавиться от Пу? 1%?

Борьба добра и зла не приемлет страх!

23/09/2022

И приснился мне сон… Прихожу на экскурсию в отель, где меня ждёт клиент, имя кот. не знаю.

Ждём туристов в холле отеля. Но во сне меня просят подняться в комнату, поскольку турист ещё не готов. Лифт привозит прямо в зал, где вижу мелкое плешивое неприятное существо, которое еле передвигает ноги. На него пытаются надеть пиджак, но он спадает с осунувшихся плеч. Человечек вдруг поворачивается и … сюрреалистическая картина вырисовывается передо мной: еле живой, неспособный передвигаться самостоятельно, жалкий мерзкий старик смотрит на меня. С трудом узнаю в нём пока ещё президента рф.

Кривая улыбка на моих губах… Мысли разделяются на два лагеря. Один кричит убегать, другой … хохочет, ибо знали ли мы, что монстр 21 века на самом деле немощный старикашка, не имеющий сил даже в wc самостоятельно сходить?

Я проснулась 21 сентября. Телефон переполнен поздравлениями с международным днём мира.

Впопыхах перелистала почту. Собралась ехать на работу. Но завести машину не дал раздавшийся звонок +7. Россия.
-«Привет, Костя. Что случилось?»
-«Ты слышала это уё..ще? У него крышу снесло!»

Слово за слово. Узнаю о мобилизации. Проскальзывает мысль: стадо гонят на убой.

☎️ становится красным. Каждую мин. звонки от т.н. хороших россиян, всё понимающих, но… Их ведь могут посадить, их могут лишить всего. Из тюрьмы «я не смогу поменять Россию, отвоевать право жить на своей земле!»

24/02 сместилось в РФ на 21/09... «Где вы были 8 лет и целых 7 месяцев?», - жестокая мысль в ожидании митингов. Надежда на то, что адекватных в России больше, не покидала меня.

Вечерний поход на оперу немного отвлёк от реалий. В 12 ночи начала смотреть видео, снятые знакомыми из разных частей России. Провал. На митингах операторов больше, чем протестующих.

Небольшую группу людей, кричавших нет войне, отвезли отдыхать на тюремные койки. Ещё некоторым выдали повестки. Очереди на границах превысили кол-во выступающих против войны.

«Эта страна не поменяется. Они по прежнему уверены, что за ними не придут.» - мысли вслух. Вспомнились слова нем. пастора М. Нимеллера: «Когда хватали коммунистов, я молчал… Когда пришли за мной - заступиться за меня было некому.»

Продолжайте в комментариях.

Guide in Venice Nataliya

08/03/2026

24/02/2026

31/12/2025

31/12/2024

24/12/2024

31/12/2023

15/09/2023

08/04/2023

24/02/2023

02/10/2022

23/09/2022

Indirizzo

Sito Web

Notifiche

Contatta L'azienda

Scelte rapide

Condividi

Digitare