07/05/2026
❗Обережно, лонгрід про смерть, похорон, російський кримінал та поезію
133-річний католицький цвинтар Sint Barbara розташований відносно недалеко від центру та давно знаходився у списку місць, які я хочу відвідати. Але саме в той ранок, коли усе, що могло піти не так, пішло не так, проїжджаючи повз нього з футбольного табору доньки я зупинилася та запаркувала ровер. Цвинтарі заспокоюють мене, тож ноги вели у пошуку внутрішньої рівноваги.
В землі Sint Barbara свій спокій знайшло багато відомих амстердамців, серед яких, зокрема, й фотограф Erwin Olaf, виставку робіт якого столичний Stedelijk Museum цієї весни подовжив через її шалену популярність. Прогулянка цвинтарем — це окрема цікава подорож історією міста. Але в одному із найвіддаленіших куточків мою увагу привернуло дещо протилежне від знаменитостей.
Крихітні палички із табличками "Невідома особа". Квіти, іграшки, дрібниці, які залишили ті, хто виявився небайдужим. "Невідомі, але не забуті" — було написано поруч. На деяких все ж були ПІБ. Стається так, що поліція знаходить тіла людей, яких ніхто не шукає. Тіла, які ніхто не хоче забирати. Так я дізналася, як виглядають їх могили.
Серед них — уявіть моє здивування — паличка із ім'ям Александр Лєвін. Тіло одного із найзаможніших російських арт дилерів без голови та верхніх кінцівок у синьому пакеті для сміття знайшов перехожий у річці IJ напроти вокзалу Amsterdam Centraal за рік до мого прибуття до Амстердаму, у січні 2013 році. Із новин було відомим, що це 65-річний барига іконами. Слідчим знадобилося 10 років, щоб офіційно ідентифікувати особу знайденого тіла, адже без відбитків пальців та зубів зробити це дуже складно. Прорив стався після того, як через базу даних Інтерполу про зниклі безвісти особи було отримано збіг ДНК жертви з ДНК родича на росії.
Згідно із звітами поліції, Лєвін сів на літак Санкт-Петербург-Амстердам та наступного дня мав вилетіти в іншу країну. Дилер, який здобув у Санкт-Петербурзі репутацію відомого торговця православними іконами, мав темне минуле, пов'язане з незаконним зберіганням та торгівлею творами мистецтва. Вперше його засудили до 10 місяців ув'язнення в Нідерландах у 1998 році після того, як поліція в аеропорту Схіпхол виявила у нього рідкісний атлас XVIII століття відомого картографа Йоганнеса ван Кейлена, який належав російській національній бібліотеці. Арешт в Амстердамі спонукав російську поліцію обшукати квартири Лєвіна (яких було аж 10), де вони нібито виявили близько 600 викрадених ікон, схованих у тайниках за стінами.
Наприкінці 2023 року амстердамська поліція заарештувала підозрюваного у цьому холодному кейсі, але обмінюватися даними із колегами на росії вони не будуть у зв'язку із повною зупинкою комунікації з лютого 2022. А попіл багатія було поховано в куті кладовища із однією з десятка паличок, що ідентифікують забутих усіма померлих.
Чи багато людей йде з життя забутими та кинутими? Це питання не давало мені спокою. За збігом долі через пару днів Facebook приніс мені у стрічку допис у одній з локальних груп про пошук когось, хто знав літню жінку, що тихо пішла з життя у себе в квартирі та була знайдена померлою лише через декілька місяців. І тоді я пірнула в інтернет, знайшовши дещо цікаве.
Щороку в Амстердамі 15-20 людей йдуть за світи на самоті, не маючи друзів чи родини, які підготують їхній похорон або плакатимуть біля тіла. Іноді ці люди — нелегальні мігранти, наркоторговці або просто люди, які з тієї чи іншої причини переривають усі соціальні контакти.
Протягом пари десятків років державний службовець Гер Фрітц обирав музику для виконання на так званих "самотніх похоронах". Він клав квіти на труну та супроводжував кожну людину до місця її останнього спочинку. У 2002 році амстердамський поет Франк Старік вирішив, що ці люди також заслуговують на похорон, і після деяких роздумів Фрітс погодився.
З 2002 року в Амстердамі та за його межами віддається особлива шана тим, хто помер на самоті, чиї похорони інакше були б без нагляду. Поети, яких обирають через премію Гера Фрітца, пишуть вірш для кожного самотнього похорону та читають його вголос на службі.
З 2006 року амстердамська ініціатива перетворилася у фонд De Eenzame Uitvaart, метою якого є гідне та шанобливе прощання з померлими, які не мають родини, друзів чи соціальної мережі. Це ґрунтується на переконанні, що кожна людина варта уваги та заслуговує на те, щоб її поховали зі словами, обраними спеціально для неї. Кожен похорон отримує номер. Останній відбувся 23 квітня 2026 року на цвинтарі St. Barbara, і на сайті De Eenzame Uitvaart можна почитати ціле оповідання про життя чоловіка, який був похований. У 2018 році після смерті Старіка координатором проєкту став Йоріс ван Кастерен.
Міські працівники відвідують будинки померлих, щоб розібратися з їхніми рахунками та адміністративними справами. Вони бачать й самотність. Ці візити мають практичну мету, але вони також надихають на вірші, які читаються на службі. "Похорон — це момент розплати, і хтось має сказати за вас добре слівце. Одна з наших важливих якостей — це потреба в історії. Самотній похорон повертає історії людям, які якимось чином втратили свою на цьому шляху", — розповідав у документальній стрічці "Самотній похорон", створеній у партнерстві з радіостанцією Radio Netherlands Worldwide, Старік.
З часом фонд розширив сферу своєї діяльності до Гааги та Роттердама. Крім того, подібні ініціативи були започатковані в Антверпені, Левені та Утрехті, а численні міські поети вважають своїм обов’язком супроводжувати самотніх померлих в останній шлях, зокрема, в Неймегені, Заанстаді, Хенгело, Гронінгені та Арнемі.
Поет Франк Старік знайшов свій спокій на тому ж Begraafplaats Sint Barbara.
Адреса: Spaarndammerdijk 312, 1014 AA Amsterdam
🇳🇱 #амстердам #Нідерланди
