07/12/2020
Картина дня: до 120-річчя від дня народження Катерини Білокур. «Щастя», 1950
Про художницю:
Катерина Василівна БІЛОКУР (7 грудня 1900, с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія — 10 червня 1961, там само) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва». Народний художник України (1956). Заслужений діяч мистецтв України (1956).
Народилася у доволі заможній селянській родині. У віці 6—7 років Катерина навчилася читати. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися. Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів — Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.
На початку 1920-х рр. Катерина спробувала вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки. Та через відсутність документа про закінчення семирічки її роботи навіть не стали дивитися. 1928 року Білокур дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини. Восени 1934 року Катерина робить спробу втопитися в річці, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.
Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, до якого додає малюнок калини. Малюнок вразив співачку. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.
І ось 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. Вона відвідує столичні музеї,де її найбільш вразили «малі голландці», передвижники та французькі імпресіоністи.
Після закінчення війни сім'я Білокурів стає колгоспниками. 1948 року помирає батько Василь Білокур. Катерина якийсь час живе з хворою матір'ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій із дружиною та 5 дітьми. У сім'ї починаються численні сварки.
1949 року Катерина Білокур стає членом Спілки художників України. Згодом отримує роізні нагороди і почесні звання. Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін. Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облітають його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».
Художній календар на 7 грудня - http://museum.net.ua/day-in-history/7-12/
