05/04/2022
Кілька слів від адмінки... Нижче - вірш з ще тієї війни, яку дитиною бачила Ліна Костенко...
Коли читаєш новини, а в пам'яті спливають рядки, і "це вже було, це наша земля вже бачила", рядки з такою вражаючою точністю...
"Непокаране зло примножує себе". Ті, хто уявили себе "визволителями від зла" гітлерівців, ті, хто став спадкоємцем ще кривавішого режиму, прославляв той режим і його катів, а теж і ті хто мовчав в світі і не засудив комуністичний режим за його злочини нарівні з нацистським, на всесвітньому трибуналі...ті, хто мовчить зараз...
Запустили колесо історії на повторення цього зла. Але ми його подолаємо. Остаточно. І точно.
"І хто б там що кому не говорив,
А згине зло і правда переможе"
Без компромісів, страху, і повернення в минуле. Не лишаючи цю працю наступному поколінню.
Бо ми знаємо за що воюємо.
А тепер вірш...
Розтерзані снарядами дороги,
і зойк дротів,
й розчахнуті стовпи, —
А під колеса,
гусениці,
ноги
чужинцями підмощені снопи.
їх волочили.
їх байдужо несли.
Немов живих, тягнули по стерні.
Під шинами тріщали перевесла,
і колоски тонули у багні.