Перше екскурсійне бюро

13/06/2026

12/02/2025

Невелике село Новомалин знаходиться в 12 кілометрах на захід від Острога. Слід одразу попередити - значна частина дороги, яка веде до місцевої пам'ятки, складається з дуже старої і нерівної бруківки, проте заїхати в Новомалин все ж таки варто, адже тут збереглись руїни замку ХІV століття і більш пізнього палацу, а також чудова неоготична каплиця.
Село відоме з 1392 року : Владислав Ягайло (1362 - 1434)— великий князь литовський і руський, польський король (1386—1434), засновник династії Ягеллонів подарував цю місцевість Свідригайлу - великому князю литовському і руському. На гористій місцевості над річкою князь Свидригайло побудував великий замок і назвав його Глухні (або Глухи).
У плані будівля замку мала п’ять наріжних п’ятигранних башт, які були з’єднані мурами, в’їзну браму і міст через рів. Замок багато разів перебудовувався.
У 1430 році князь дарує Глухні та деякі села поруч своєму придворному Єло-Малинському. У другій половині XVIII століття староста Ян Канті Малиньський змінив ім'я Глухні на Ново-Малин. Новомалин пробув у власності родини Малинських до кінця XVIII століття.
Ще в ХVІІ столітті Малинські побудували в замку барочний палац. У кінці XVIII століття новомалинський маєток перейшов шляхтичам Сосновським. При них замковий ансамбль набув рис світської архітектури і вважався одним з найкрасивіших магнатських резиденцій на Волині.
В ХІХ столітті фортеця була реконструйована та споруджена в неоготичному стилі каплиця. Інтер'єр будівлі прикрашало різьблення по мармуру, роботу виконав господарь садиби - скульптор Томаш Оскар Сосновський, якій народився саме тут.
Представник неокласицизму, один з видатних діячів - Томаш Оскар Сосновський майже не проживал в Новомалині. Хоча й мав в одній з кімнат палацу студію. Його вибір був навчання у Берлині та Римі, потім остаточне проживання в Вічному місті . А новомалинський замок був під наглядом керуючих, що не кращим чином позначилося на стані фортеці.
Слід зазначити, що витончені, самобутні роботи Сосновського прикрашають музеї Варшави, Кракова, Вільнюса та Риму. На Волині також
зберігаються скульптури майстра , які нічим не поступаються класикам світового мистецтва. Одна з них «Мадонна з немовлям» - представлена в експозиції Острозького державного історико-культурного заповідника.
Ще слід додати виписку з губернської газета за 1866 рік: "Тепер замок перероблений у палац... оточений із трьох сторін водами ставка, з четвертої - примикає до материка і відокремлюється від нього ровом, через який і тепер йде кам'яний міст, що був колись підйомним". Таким замок був відображений на літографії за малюнками Наполеона Орди (1807 — 1883) — польського і білоруського художника, літератора, композитора, музиканта.
Окрасою замку був парк, площа якого складала 4 га. На жаль комплекс дуже сильно постраждав в Першу світову війну. Навіть віконні рами і двері було винесено. Намагаючись врятувати хоча б найцінніші речі, власники палацу вивезли з Новомалина 15 возів добра - архів, бібліотеку, художню збірку, понад 20 скульптур Сосновського, порцеляну тощо. Найцінніші речі потрапили до Житомира (де виставлялись в залах католицької семінарії), менш цінні речі осіли в острозькому музеї. В міжвоєнний час вдалося віднайти лише дещицю старих зборів, серед неї - портрет Томаша Сосновського. З Острога в міжвоєнний час повернулося три мішечки речей, також три гармати і два моздири з Вишнівця - до 1939 року вони прикрашали замкові мури.
Наразі збереглися західна п'ятикутна двоярусна вежа, напівзруйнована південна вежа, каплиця (північна вежа замку) і руїни колишнього палацу. В трьох приміщеннях першого поверху збереглися хрестові склепіння.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

05/02/2025

Містечко Кролевець, що на Сумщині, відоме на весь світ своїми біло-червоними тканими рушниками.
Перші згадки про місто з’явилися ще 1601 року. А археологічні розкопки свідчать про те, що з 1160 на цій території було поселення Зартий, яке згадувалося в Іпатіївському літописі.
Назва міста Кролевець містить у собі частину польського слова «крол», що перекладається як «король». За легендою, його і заснував польський король Сигізмунд ІІІ, який приїхав у дику місцевість на полювання. Тоді, на початку 17 століття, ці території були у володінні Польщі. Під час полювання, короля застав дикий кабан, але польського володаря врятувала місцева варта. У знак подяки на цьому ж місці Сигізмунд ІІІ заснував Кролевець.
Особливим об'єктом природного фонду України в Сумької області є яблуня-колонія — ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення держави. Є декілька версій походження цієї чудо-яблуні. Краєзнавеці згадують князя Мещерського, який жив в містечку. Серед яблуневих стовбурів можна помітити могильну плиту з написом: “Князь Петр Сергеев сын Мещерский. Родился 1780 августа 24, умер 1848 февраля 18 от роду 68 лет”. Надгробок, правда, у садок перетягли з іншого місця у двадцятому столітті. Але місцеві перекази стверджують, що саме цей князь посадив яблуньку, доглядав її, а після його смерті вона засумувала, похилила віти до землі і почала розростатися. Через те й звуть її “княжою”.
Пояснень цьому феномену немає, хоча колись розібратися з яблунею намагався відомий селекціонер Іван Мічурін. Цей вчений, який уславився своїми дослідами по виведенню нових сортів фруктових дерев, у 1931 році надіслав місцевої владі офіційного листа: „По имеющимся у меня сведениям, в Вашем районе имеется оригинальная яблоня, размножающаяся черенками, находящаяся вблизи станции Кролевец, близ села Андреевка в быв. усадьбе Андрея Василенко, ныне переданной колхозу. На основании постановления Наркомзема СССР, для опытных работ прошу срочно выслать мне 5 черенков указанной яблони почтовой посылкой, предварительно упаковав их во влажный мох…”
Про результати подальших досліджень Мічуріна кролівецьких живців чудо-яблуні нічого не відомо.
Є в Кролевці також непересічна пам’ятка архітектури позаминулого століття — садибний будинок Рудзинських. Його вважають унікальним за ступенем збереженості зразком міського дворянського садибного будинку. А ще він пов’язаний із перебуванням у Кролевці Тараса Шевченка.
1859 року поет востаннє повертався з Києва до Петербурга. Завітавши до своїх друзів Лазаревських у селі Гирівка (нині Шевченка) Конотопського повіту, він заїхав з ними до Кролевця, де жила сестра Лазаревських Глафіра Огієвська. Тут Шевченко і переночував, вирушивши потім до Глухова.
Будинок Огієвських зберігся у первісному вигляді. 1964 року було встановлено чавунну меморіальну дошку.
Наразі в садибі Огієвських розміщується Музей кролевецького ткацтва, в якому представлені традиційні кролівецькі рушники, вишиванки та ткацькі верстати.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

30/01/2025

Тульчин – незвичайне містечко України, попри свої невеликі розміри воно має величезну історію.
Перші документальні відомості про Тульчин належать до 1604 року, коли згадується перший костел у цьому місті. В документі Львівського магістрату від 3 липня 1648 року місто має назву Нестервар: в перекладі з угорської Нестер - Дністер, вар - замок/місто. До ХVIII століття назва зберігалася.
З 1649 року це сотенне містечко Брацлавського полку - воно мало укріплений замок з вежами по кутах та добре озброєний гарнізон.
Після нетривалого занепаду і розрухи, викликаних трагічними подіями під час штурму фортеці козацькими загонами полковника Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького під час Визвольної війни проти польського поневолення - Тульчин в кінці ХVII cтоліття стає центром ремесел, промисловості, високої європейської культури.
Костел та монастир, побудований засновником міста Адамом Калиновським, що були окрасою міста, на жаль, знищила пожежа. Тоді з ініціативи та коштом Станіслава Потоцького ( 1751 - 1805) державного та військового діяча Речі Посполитої, якій зробив Тульчин своєю резиденцією, розпочалося зведення домініканського мурованого костельно- монастирського комплексу, місце під забудову якого освятили 1784 року. Пройде більше 30 років
храм освятять.
Саме у Тульчині знаходиться найбільший в Україні палацовий комплекс, який вражає своєю красою та грандіозністю. Не дарма його називають "Подільським Версалем" - це окраса і візитна картка міста. Зведенням комплексу будівель займався архітектор Лакруа. За задумом графа було прокладено систему підземних тунелів. Вони використовувались, як укриття від нападів турків, а також для особистих цілей.
Крім шикарного палацу Потоцький заклав гарний та мальовничий парк під назвою «Хороше» - окрасою якого було озеро та штучні острови. Кожен острів призначался для окремої мети. Один з них був собачим цвинтарем. Виявляється, що за наказом графа Станіслава Потоцького, коли помирала улюблена собака, її ховали на острові, робили склеп і зверху встановлювали точку копію домашнього улюбленця із білого мармуру. Цікаво, що на той час це було дуже модно. Заможні люди в Європі ховали своїх улюбленців, замовляючи пам’ятники або обеліски та надгробні плити.
Щоб попасти на острів було прокладено витончений дерев’яний місток (не зберігся).
Під час Кримської війни 1854–1856 рр. 50 кімнат флігелів тульчинського палацу використали для військового шпиталю. В 1878 році родина Потоцьких виїхала з Тульчина і палац перейшов до військового відомства. З 1911 року тут були казарми 76-го піхотного Кубанського полку. У 1918–1974 рр. приміщення надавали різним військовим частинам. У 1975 після реставрації палац пристосували під культурно-освітнє училище.
1923 році Тульчин став центром округу, до якого входило 17 районів. З 1932 року - районний центр, в якому нині проживає майже 16 тисяч мешканців.
Мандрівникам цікаво буде посетити музей-садибу видатного українського композитора Миколи Леонтовича -
автора знаменитого "Щедрика " - мелодії, яка стала символом Різдва у всьому світі.
У місті розташовані Успенська церква з дзвіницею, Христо-Різдвяний кафедральний собор та римо-католицький костел, які цікаві своєю архітектурою.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000. До зустрічі.

24/01/2025

Колись фортеця, яка височіла на Замковій або Богдановій горі славного міста Чигирин, була неприступним форпостом Наддніпрянщини.
Збудована кріпость була у XVI столітті на Кам'яної горі на місці стародавнього городища. Гора височіла над заплавою річки Тясмин та на той час займала найвигіднішу стратегічну позицію.
Фундатором будівництва був князь, політичний та військовий діяч Речі Посполитої, черкаський староста Олександр Вишневецький (1560 - 1594).
За описом 1622 замок мав дубову оборонну огорожу і 3 башти (одна з них надбрамна). У 1630-х роках споруджено трикутне в плані земляне укріплення бастіонного типу, що чітко повторювало конфігурацію гори. З 1648 замок стає військовою резиденцією Богдана Хмельницького і зазнає модернізації, яку продовжив гетьман Петро Дорошенко (1627 - 1698), для якого Чигиринський замок також стає головною резиденцією. Фортеця отримала муровані з каменю укріплення — оборонні вали і бастіони староіталійської системи.
Один із таких бастіонів зберігся та був відреставрований у наш час (відомий як бастіон Дорошенка).
Замок витримав не одну облогу, але його повне
руйнування стало наслідком Чигиринських походів 1677–1678 років. Влітку 1677 в замку три тижні боронилися п'ять тисяч українських козаків та двадцять чотири тисячі московських стрільців від 120-тисячного турецького війська. На допомогу війську, що знаходилося в облозі, вчасно прийшли військовий діяч Григорій Ромодановський ( ? - 1682) та гетьман Війська Запорозького Іван Самойлович ( 1630 -1690) - тоді турки вимушені були відступити. Навесні 1678 року інженер-фортифікатор на московській службі Патрік Ґордон (1635 ― 1699) запроєктував із південного напільного боку замку земляний кронверк, названий у документах «Новим Верхнім городом», — додаткове укріплення бастіонного типу голландської системи.
Але через декілька місяців, під час другої облоги Чигирина,
фактичний керівник оборони Патрік Ґордон уночі висадив у повітря замковий пороховий погріб та гармати, набиті порохом. За цей подвиг Ґордон отримав генеральський чин. Замок зруйнували, місто сплюндрували, воно повністю втратило політичне та стратегічне значення.
За Прутським договором 1711 Чигирин перейшов до Речі Посполитої. Руйнацію замку продовжила вже господарська діяльність місцевого населення протягом всього 19 століття. На Кам’яній горі було влаштовано виробництво млинових жорен з місцевого каменю-пісковика. Внаслідок цього зникла вся західна половина замкової території.
Археологічні дослідження території фортеці почалися з 20 століття : територію замку дослідив Вікентій Хвойка (1850 -1914), пізніше в 1953 — Григорій Логвин (1910 - 2001). Обидва виявили залишки мурованих укріплень. Віктор Вечерський (архітектор, мистецтвознавець) за результатами обстеження міста Чигирина в 1987 вперше запропонував виконати натурну фрагментарну реконструкцію Чигиринського замку станом на літо 1678 з означенням на місцевості трасування оборонних мурів, місць розташування башт і бастіонів, брам з можливим відтворенням однієї-двох башт. Реставраційне відтворення бастіону було виконано протягом 1995–2007 років.
З 1989 Чигиринський замок є частиною Нацiонального iсторико-культурного заповiдника «Чигирин».
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

17/01/2025

Містечко Шаргород розташоване в 90 км. від Вінниці. Перші відомості про місто відносяться до XIV століття: 5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землями своєму слузі Василю Карачевському. Через двісті років місто перейшло у власність відомого польського магната канцлера Яна Замойського. Універсал короля Стефана Баторія від 26 березня 1579 року повелівав магнату побудувати на цій території міцну фортецю.
На високому пагорбі, при злитті річок Ковбасної і Мурашки, було знайдено місце для замку.
Фортеця одержала назву Шаргород – на честь предка Замойських Флоріана Шарого. Для будівництва Ян Замойський ( 1585 ) запросив високопрофесійного італійського архітектора - Бернардо Морандо - будівничого польської фортеці Замостя. Розташування замка було не зовсім вдалим, з пагорбів, що над річками Мурашкою та Ковбасною, замок проглядалися як на долоні.
На озброєнні фортеця мала дальнобійну артилерію та 5 веж. 26 січня 1588 року від польського короля Шаргород отримав Магдебурзьке право. У 1595 році місто зруйнували козаки Северина Наливайка. В серпні 1648 року фортеця була взята загонами полковника Максима Кривоноса, постраждав також і костел св. Флоріана. І тільки в 1717 році прекрасну святиню було відбудовано.
За Андрусівським перемир’ям Шаргород відійшов до Польщі. В 1672 місто було завойоване турками. Турецьке панування над містом зайняло 27 років - з 1672 по 1699. Шаргород був названий Кучук-Стамбулом (Маленьким Стамбулом). Відомо, що наприкінці XVII століття між Кам`янцем і Шаргородом ходили каравани. Однак замок тим часом все більше занепадав.
Після того, як Брацлавщина знову відійшла до Польщі, і коли в 1699 році знов до міста повернулися поляки, замок був дуже пошкоджений і вже не мав стратегічної цінності. Реставраційні роботи будівлі проводилися в середині XIX століття.
В теперішній час від замка залишились лише спогади – лише де-не-де проглядають фортечні мури, зміцнені контрфорсами.
З 1795 року – Шаргород повітове місто Подільської губернії. З 1856 року місто належить князям Сангушкам. Серед історичних пам’яток слід відзначити: костел св. Флоріана в стилі барокко з камня і цегли; Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIIІ століття.
Шаргородська синагога (1589) одна з найстаріших в Україні. Будівля оборонного типу входила до комплексу укріплень міста :
кам’ яна, на стовпах збереглися декоративні фрагменти XVII – XIX століття, мури та башти замку XVI – XVII століття.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

09/01/2025

Чарівний куточок у Київській області – місто Фастів. Місто, яке завжди рухається вперед, не забуваючи своєї історії.
Саме у Фастові підписали попередній договір про об'єднання УНР та ЗУНР, тут знаходиться один із найкрасивіших костелів України, а ще у Фастові провів своє дитинство Ян Кум, розробник мобільного додатку WhatsАpp, виконавчий директор Facebook з 2014 року.
Істория міста тісно пов’язана з долею Києва. У стародавні часи територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. Усередині XI століття половці захопили значну територію Русі, тоді Фастів відійшов половецькому князю Тугортхану, який 1094 року подарував поселення київському князю Святополку.
По однієї з версій, перша пісьмова згадка про поселення із назвою «Фущово (Хвастов)» в іншому варіанті «Фощево», припадає на 1390 рік.
Цікаво, що історія свідчить про те, що є й більш ранні літописні свідчення, які стверджують, що поселення із такою назвою могло виникнути ще за часів київських князів Олега та Ігоря.
Що касается назви міста, її походження, то по ствердженню одного польського видання - «Faustus» в перекладі з латинської мови означає «щасливий», тобто місто Фастів – «місто щастя», «щасливе місто».
Найгучнішу славу Фастову та відчутне піднесення його економічного й політичного життя на рубежі ХVІ-ХVII століття приніс фастівський полковник Семен Палій. Йому вдалося добитися з кінця 1680-х років цілком незалежного управління землями від Дніпра до Случі. Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченням істориків, рис державного утворення, а територія з чітко означеними кордонами мала назву “Палієва держава”.
З Фастовом тісно пов’язані імена відомого українського композитора Кирила Стеценка, письменників Степана Васильченка, Семена Чередниченка, відомого скрипаля Павла Бондаренка та інших.
У Фастові жив Микола Бенардос - винахідник, розробник пристрою для зварювання металевим електродом на змінному струмі, вчений розробив зварювання в струмені газу, магнітне керування дугою, зварювання похилим електродом. Він є основоположником механізації та автоматизації зварювального процесу.
Найяскравішою пам’яткою Фастова є неоготичний костел Воздвиження Святого Хреста, який будували за проектом одеського архітектора Владислава Домбровського. Через два роки після початку будівництва проект було дещо змінено під керівництвом Федора Троупянського. Архітектурні прикраси будівлі створював італійський скульптор Еліо Саля, відомий оздобленням ряду архітектурних візитівок Києва, зокрема і Будинку з химерами.
Будівництво костелу тривало 9 років, урочисте освячення відбулося у 1911 році.
Великою благодійницею костелу була графиня Олександра Браницька - господиня Білої Церкви, чиїм коштом був встановлений у храмі орган.
На головному фасаді розміщена скульптура єпископа і сюжетна композиція «Христос благословляє дітей».
Стіни побудовані з білої київської цегли, цоколь із граніту з Шепетівки, маєтку графа Юзефа Потоцького.
У 2014 році на території костелу відкрито пам’ятник до 215-річчя з дня народження французького письменника-реаліста Оноре де Бальзака, який був одружений на Елеонорі Ганській – польскій графині - давнього шляхетського роду Ржевуських, праправнучці королеви Франції Марії Ліщинської.
Православна церква Покрову Пресвятої Богородиці у Фастові– визнана архітектурною пам’яткою національного значення. Мистецтвознавці вважають її шедевром української дерев’яної архітектури. З поміж інших релігійних споруд Київщини - цей храм вирізняється гармонійними пропорціями, довершеністю форм і стародавньою історією. Церква була збудована в 1740 році на місці давньої й занедбаної. Вважається, що автором проєкту був архітектор Іван Григорович-Барський.
Зведення храмової дзвіниці відноситься до 1779–1781 років.
Згідно з переказами Покровською церквою особисто опікувався козацький полковник Семен Палій (Семен Гурко).
Колись однією із візитівок Фастова була будівля залізничного вокзалу із годинниковою вежею. Вокзал зруйнували у 21 столітті, поставивши недалеко сучасну металево-скляну конструкцію. Поряд з вокзалом у 90-х роках відкрили “Музей на колесах”. Це подібний вагон «Винниченка – Петлюри», в якому
1 грудня 1918 року був підписаний договір про намір об'єднати населення та території УНР та ЗУНР в єдину державу. Акт Возз'єднання було урочисто проголошено через півтора місяці, 19 січня 1919 року на Софійській площі у Києві. В експозиції "Музею на колесах" представлені документи та фотографії, які розповідають про ці події, гроші та поштові марки тих часів.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

01/01/2025

Напередодні Нового року та дня святого Василія Великого українці вшановують відомих християнських святих - Василя Великого( архієпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії) та препободної Маланії Римлянки ( черниці і меценатки часів занепаду Римської імперії). Маланка та Щедрий вечір – це свята, що зберігають історичну спадщину та національний колорит.
У церковному календарі день Меланії завершує річне коло, а день Василя його починає. Проте більшість народних традицій і звичаїв, які подекуди побутують і сьогодні, прийшли до нас ще з дохристиянських часів. Передусім, це містичні дійства, які продовжують жити у вуличних маскарадах та в обрядових дійствах сучасних колядників та щедрувальників.
Традиції святочного маскараду в Україні не менш цікаві за британський Хеловін або італійську комедію дель Арте. Взяти хоча б звичай перевдягання молодого хлопця на Маланку та інші химерні образи. Або обряд «водіння Кози» - ще одне архаічне містичне дійство. Коза здавна користувалася найбільшою популярністю у східних слов’ян, була символом урожаю. Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді "коза" могла клацати зубами, а ще співати і танцювати. У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад і вуличні забави.
На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка, який за сценарієм пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки, як невміла господиня. В залежності від регіону, у юрбі ряджених, крім традиційних персонажів - «баби» Маланки та «діда» Василя, можна побачити й сучасних – поліцейських, політиків та ін. Особливо популярними такі маскаради є у західних регіонах. Наприклад, на Буковині - вони називаються Периберії, на Тернопіллі – Маланії. Зазвичай, учасники такого дійства чоловіки у масках і в дивакуватих костюмах - вони ходять вулицями, часом - заходили до хат, де висловлювали добрі побажання господарям й веселили їх та їхніх гостей піснями, танцями або жартівливими сценками. Зазвичай так тривало всю ніч до ранку.
А по закінченні всіх гулянь ряджені збиралися за селом на роздоріжжі палити «Діда», або «Дідуха», що від Святого вечора до цього дня стояв на покуті. Часом ще й стрибали через те багаття - це мало очистити від спілкування з нечистою силою. Так було колись… А вже наступного дня, коли починало світати, вже молодші хлопці ходять посівати зерном і щедрувати, вітаючи всіх з Новим роком.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.

24/12/2024

Сьогодні православна церква святкує Різдво. Давайте разом згадаємо історію церкви Різдва Христового, що знаходиться на Подолі. За однією з місцевих легенд святиня була відома ще за часів князя Володимира Святославича, але перша згадка про неї у письмових джерелах датується тільки 1543 роком. На той час це була невеличка дерев’яна споруда, яка у майбутньому переживе кілька пожеж і в кінці 18 століття буде перебувати у плачевному вигляді.
1804 стан споруди за визначенням архітектора Андрія Меленського "от сильного напряжения ветров угрожает скорым падением". Через рік (1805 ) церкву розібрали, а службу перенесли до Симеонівської церкви (район Кудрявця).
Тоді Меленський розробив проєкт нової кам’яної церкви, будівництво якої проходило з 1809-1813 рік.
Під час страшного пожежі 1811 року, яка знищила весь Поділ, будівля церкви майже не постраждала, але будівництво затрималося, оскільки прихожани витрачали гроші на відновлення своїх будинків.
Будівництво святині вдалося завершити лише у 1825 році.
З спорудження церкви начебто відкривався для мандрівника Поділ, саме ця будівля першою зустрічала мирян на їхньому шляху вздовж берега Дніпра.
Храм було знесено у 1935 році. Всі цінні речі, шати ікон конфіскували. Дерев`яний іконостас спалили. Ікони продали за кордон.
Лише наприкінці 90-х історики, краєзнавці, архітектори почали говорити про необхідність відродження подільської святині.
Проєкт відродженої церкви розробив відомий київський архітектор-реставратор Юрій Лосицький.
Храм був відновлений за первісними кресленнями Андрія Меленського з люкарнами на куполі (від яких у період спорудження святині на початку ХІХ століття довелося відмовитися через брак коштів).
Для кожного українця церква Різдва Христового має особливе значення. Саме в ній 6 травня 1861 року було встановлено труну з тілом Тараса Шевченка, що перевозилась із Санкт-Петербурга до Канева.
У середині Церкви Різдва Христового сьогодні зберігається посмертна маска Кобзаря.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі. Телефонуйте 096 940 0000. До зустрічі.

Зі світлим святом Різдва! Миру, добра, здоровья!

19/12/2024

В місті Тернопіль знаходиться справжній пам'ятник пізнього бароко - костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Храм споруджений 1749 – 1779 роках. Архітектор собору – Авґуст Мошинський.
Авґуст Фридерик Константій Мошинський (25.01.1731, Дрезден, Німеччина — 1786, Венеція, Італія) — польський державний та громадський діяч, масон, граф, архітектор, колекціонер, економіст; керівник мистецьких і театральних справ при дворі короля Станіслава Авґуста Понятовського.
У костелі було кілька вівтарів, на одному з них образ Матері Божої Розарію. Фасад храму був прикрашений різьбленням та кам'яними скульптурами. На південній вежі раніше знаходився годинник. До костелу примикав монастир, усередині був розташований закритий італійський дворик. З цього дворика можна було потрапити до підземних ходів, які об'єднували тодішні церкви.
Протягом 1908-1910 років пройшла масштабна реконструкція Домініканського костелу, під час якої будівлю храму було електрифіковано, відновлено стародавні розписи, намальовано нові, збудовано купол та змінено перекриття даху на монастирі. В цей час в костелі з’явився новий орган і малі вівтарі.
В вересні 1939 року місто було зайнято військами Червоної армії. Внаслідок провокаційних дій 19 вересня костел був обстріляний з гармат, а потім підпалений. У вогні загинули всі ікони, коштовності, були пошкоджені цінні розписи, а також покрівля храму. Врятувати вдалося лише ікону Матері Божої. Англійський історик Кейт Сворд, назвав цю подію справжнім варварством, за якого було втрачено культову споруду. З 1942 по 1943 роки у храмі було здійснено ремонтні та реставраційні роботи. 1944 року в результаті штурму міста храм знову було зруйновано.
Розстріляний храм було відреставровано вже у 50-х роках. Однак це стосувалося лише споруди. Розписи храму були втрачені.
За радянських часів приміщення костелу використовували під картинну галерею, і лише наприкінці ХХ століття церква знову стала чинною. Після передачі греко-католицькій громаді Тернополя костел було перейменовано на Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.
Сьогодні поруч із собором встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Сліпому, а у сквері навпроти знаходиться пам'ятник князю Данилові Галицькому.
Бажаєте дізнатися більше про історію нашої країни та Києва - тоді час вибирати маршрут нової подорожі.
Телефонуйте 096 940 0000.
До зустрічі.