31/05/2026
Туристична фірма Дана вітає усіх зі святом Зішестя Святого Духа ( П’ятидесятниця) – сходження Святого Духа на апостолів!
Нещодавно, мали нагоду відвідати церкву святого Онуфрія в селі Лаврів на Самбірщині. Стара мурована святиня, тиша, стіни пам'ятають далекі століття.
Ділюсь враженнями:
З усього стінопису дійшла ледь третина, і та сильно пошкоджена. А те, що лишилося – унікальне для України. Рідкісний «Похід волхвів», сцени з Акафіста Богородиці, святі в медальйонах. Бо більшість таких розписів того часу збереглися лише в Польщі (Люблін, Краків, Сандомир). А тут – ціла монументальна історія XVI століття.
Церкву святого Онуфрія в Лаврові збудували або галицький князь Лев Данилович (він дуже шанував цього святого), або литовський князь Войшелк, який у чернецтві взяв ім'я Лавр. До речі, вони були кумами. Це була одна з перших триконхових церков України – тобто такої форми, як у Візантії та Афону. Перша документальна згадка – 1407 рік.
У XVIII столітті до церкви додали бароковий іконостас – робота різьбяра А. Бернаковича (1750 рік). На жаль, у 1860-х його переробили, і до нас дійшли лише уламки: фрагменти рами та ікона «Коронування Богородиці».
А в 1993 році Карло Звіринський напише для цього іконостасу нові ікони – «Богородиця Одигітрія», «Ісус Христос», «Спас» – і присвятить їх: «Моєму Лаврову, на Славу Божу».
У 1910 році відомий митець Модест Сосенко заглянув під свіжий живопис 1872 року, який виконав маляр Яблонський (не якісно!). І під ним – старе, темперне. Спочатку подумали: XVII-XVIII століття, нічого особливого. Але архітектор-священик Казимир Мрозовський не заспокоївся. Разом із реставратором Осінським вони довели: ці фрески – XV або початок XVI століття. І за манерою, за візантійською школою вони неймовірно близькі до розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі (а ті – 1470 рік). Тобто ту саму групу митців, яка працювала в Кракові, найняли й для Лаврова.
Давайте я розкажу, що саме там зображено, бо це справжні скарби.
У нижньому ярусі – цикл на тему Акафіста Богородиці. На південній стіні: «Зустріч Марії та Єлизавети» (це Ікос: «Маючи Бога у лоні Своєму, поспішає Діва до Єлисавети»), далі «Докори Йосипа Марії» (Кондак: «Бурею глибоких сумнівів охоплений, збентежився праведний Йосиф»). А потім – рідкісна для українського іконопису сцена «Похід волхвів» (Кондак: «Богопровідну зірку побачивши, мудреці пішли за її світлом, немов за світильником»). Це вам не звичне поклоніння в яслах, а саме процесія – дуже незвично.
На північній стіні вціліло менше. Там є «Поклоніння іконі Богородиці з Дитятком» (Ікос: «Бачимо, що промовці велемовні, наче риби, німі перед Тобою, Богородице»), потім «Розп’яття Христа» (Кондак: «Світ спасти бажаючи, прийшов Творець») і завершує фриз сцена, де Богородиця простягає руки, оберігаючи жінок (Ікос : «Ти охорона дівам, Богородице Діво»).
Вище – декоративний орнаментальний фриз, потім смуга святих у круглих медальйонах, а під самим склепінням – сцени Вселенських соборів.
Цікаво, що з Лавровом тісно пов'язаний рід Шептицьких. Митрополит Атаназій Шептицький навчався тут, отець Никифор Шептицький був архімандритом. А Андрей Шептицький у 1926 році особисто брав участь у дослідженні фресок. У Національному музеї у Львові зберігається його картина – «Пейзаж із Лаврова»: дорога в селі обабіч монастиря. Він бачив те, що бачимо й ми – але, можливо, в кращому стані.
Монастир був ще й освітнім центром: понад сто років тут працювала німецькомовна школа, а в 1920–30-х – Василіянський ліцей. Тут писали нотні ірмолої (один – Йосипа Крейницького, інший – анонімний), тобто існувала ціла школа хорового співу. А ще тут були архів і бібліотека – одна з найбагатших у Галичині: грамоти князів, золоті рукописи, стародруки XVI–XVII століть, періодика з усієї Австро-Угорщини. Майже нічого не збереглося.
І ось сьогодні, у день Зішестя Святого Духа, я думаю: а що, якби та фреска вціліла? Якби ми могли підняти очі під склепіння церкви Святого Онуфрія і побачити – червоні язики полум'я над апостолами, Богородицю посередині, ту саму візантійську манеру, що й на Вавелі, з її архаїзмами, з її деталями, які вже ніхто не повторював…Але не бачимо. І це теж – частина нашої пам'яті.
Сьогодні я помолюся не лише про дар Святого Духа, а й про те, щоб ми навчилися зберігати те, що ще можна врятувати. І, можливо, коли ви будете на Самбірщині, заїдьте в Лаврів. Увійдіть в ту просту муровану церкву. Подивіться на фрагмент «Походу волхвів» – його більше ніде в Україні не побачите.
Зі святом, друзі. Нехай Дух сходить туди, де Його чекають
Автор - Анастасія Мирошник
