01/02/2026
💥Сьогодні в рубриці «Знахідка» з шумом і брязкотом будемо розганяти зло, ну хоча б погані настрої та думки, бо маємо для цього спеціальний «інструмент»!
У світі археології існують предмети, які важко віднести до однієї категорії. Вони є одночасно й прикрасами, й елементами одягу, і музичними інструментами. Саме такими артефактами є давньоруські ґудзики-дзвіночки – «шумливі» свідки епохи Русі. Кілька таких були знайдені В’ячеславом Шерстюком та Олександром Прядком під час розвідок на території Чутівського археологічного комплексу на околиці с. Чутівка на Полтавщині у 2014 році.
Це ґудзики-дзвіночки (бубонці) грушоподібної форми з хрестоподібним прорізом, які у верхній частині мають вушко. Нижні частини («пелюстки») чотирьох бубонців орнаментовані у вигляді 2-3-х горизонтальних ліній зі скошеними насічками під ними. У більшості всередині збереглися круглі кульки.
🪇З погляду музичної археології руські бубонці належать до найпростіших самозвучних інструментів (ідіофонів), а за класифікацією визначаються як струшувальні брязкальця, звук у яких народжується опосередковано, внаслідок вільних рухів людини. Конструктивно такий предмет є порожнистою кулькою з прорізами та вушком для кріплення, всередині якої, зазвичай, міститься металева дробина. При цьому саме наявність прорізу дозволяє відрізнити бубонець від звичайного ґудзика, навіть якщо внутрішня кулька була втрачена.
☝Науковці припускають, що бубонці еволюціонували з маленьких дзвоників, яким майстри згодом навчилися надавати замкнутої форми. У добу середньовіччя їх виготовляли переважно з олов'яної чи свинцево-олов'яної бронзи, рідше з чистої міді. Залежно від технології виробництва дослідники поділяють ці вироби на кілька основних груп, що допомагає у їх датуванні. Найдавнішими вважаються двочастиннолиті (з вертикальним швом), зокрема гранчасті хрестопрорізні та кулеподібні, які побутували з кінця X до початку XII ст. Пізніше поширилися тиснені бубонці, спаяні з двох половинок (з горизонтальним швом), причому невеликі кулеподібні екземпляри діаметром 8-14 мм часто слугували саме ґудзиками. Ще один тип – суцільнолиті вироби, став характерним вже для післямонгольського часу.
Археологічні знахідки в курганах та на селищах (наприклад, у Києві, Чернігові, Шестовиці) свідчать про широке використання бубонців у вбранні як жінок, так і чоловіків: їх носили у складі намиста, на грудях або на поясі. Вражаючим прикладом моди тих часів є жіноче поховання з Кветунського могильника (XI-XIII ст.), де було виявлено три великі бубонці на попереку та намисто, складене зі ста маленьких кулеподібних брязкалець. Окрім елементів одягу, мідні бубонці також декорували кінську збрую, але переважно у похованнях за язичницьким обрядом (X – поч. XI ст.).
☝Часто ці предмети поєднувалися з іншими «шумливими» підвісками й вважалися амулетами-апотропеями, здатними відганяти зло, що було особливо поширеним серед тогочасних слов’янських племен.
Сподіваємось було цікаво! Ми й на далі, у цій рубриці, будемо продовжувати знайомити Вас з цікавими знахідками, майбутніми музейними експонатами, «звітуючись» таким чином про свою роботу.
