01/11/2024
Продовження вчорашнього #лонгрід текст Alex H***h
Частина друга
"Голоси із-за стіни"
Так от. Вже розповів, що все погано. Розповів, що воїни можуть бути по обидві сторони “стіни”. А тепер спробуємо розширити розуміння, що відчувають ті, хто на фронті. Так би мовити, зробити цю стіну тоншою)
Кожен військовослужбовець живе в несправедливості. Доречі підвищення відчуття справедливості - є одним із симптомів ПТСР, але то вже до професійних психологів) Так ось. Кожен хоче жити дома, кожен хоче будувати кар’єру, навчатися і обіймати кохану людину. Але ми тут, на фронті. А є купа тих, хто не тут. І в голові у тебе постійно лунає ото: “а чому саме я?” Про яку саме справедливість ми розмовляємо? Вона зараз з нами в одній кімнаті?) Кожен військовий не належить собі. Ти не обираєш де тобі бути, коли, скільки, з ким і що робити. Ти не можеш просто псіханути і не виходити з дому, щоб нікого не бачити, або піти в бар у п’ятницю і жалітись бармену на шефа. Ти по суті нічого не можеш. Навіть в соцмережах достатньо обмежений в тому, що можна казати і показувати.
І коли військові щось чують про несправедливість в тилу, це їх дуже чіпляє. Чіпляє, бо усі ті розмови про права і справедливість - вони тільки про цивільних. У військових тільки несправедливість і обов’язки. Тому, коли будете наступного разу голосно кричати про конституційні права - кажіть вже повністю, крім прав є і обов'язки. Якщо відстоюєте перед державою справедливість - так тоді боріться за справедливість для всіх. Щоб нас було ким міняти і ми могли хоч іноді ходити на концерти ОЕ, їздити на Бук, або випити в барі в Одесі. А то якось не дуже чесно, що комусь можна, а комусь (нам) ні.
Що ще воїн чує ехом із-за тої стіни. Мені подобається “я старий, війна справа молодих”. Так от, середній вік в армії - приблизно 44 роки. Тож не треба нам розповідати в свої 33, який вік корисний на фронті) Якщо ти не знаєш - тоді так в кажи, “я не знаю”. А такі фразочки мали вимерти разом із статусами ВК.
“Я не вмію, а ви профі”. Відкрию вам тайну. Ми теж нічого не вміли. Кмб, на відміну від БЗВП було 3 дні, а не 40. Не було ні курсів ніяких модних, навчань за кордоном. Не було західної зброї, а ті пару труб, що були, розбиралися по відосам в ютубі. В сучасну війну ніхто не вміє. І кадрові “профікі” теж. Багато атошників так і не змогли навчитися в “велику інтенсивність”. Та і війна змінюється. Колони, гвинтокрили, танки, арта, скиди, фпв, КАБи, мотоцикли, мангали, РЕБи, все це різні “ЕРИ і епохи”. У кожній з них був зліт і занепад. І війна не зупиняється. Вона доволі стрімко еволюціонує. Кожні півроку - це нові тактики, пристрої та програми. Ось на носу вже епоха оптоволокна, дракарісів і широкого сіряка. Тому не важливо коли починати. Це не статична історія. Ти, або безперервно навчаєшся, або за рік стаєш динозавром, можливо вже тим, що під землею. Так що зараз йти у військо набагато краще, ніж на початку.
“Мені страшно”. Мені теж, друже. І мені страшно набагато частіше ніж тобі у місті. Я теж хочу жити. І я знаю про ціну життя набагато більше.
“Я корисний в тилу”. Оце обідненько дуже. Я теж був корисний в тилу, теж генерував мільйони на армію. І теж би продовжував будувати бізнеси свої, працювати і донатити. “Я корисний в тилу” звучить тільки як “просто ти не вмієш заробляти”, або “ну я ж заробляю більше тебе”) Хтозна, може з тебе вийшов би шикарний танкіст, або дроновод. Або саме такого менеджера, бізнесмена або блогера не вистачає на посадах ротного, деловода та прес-офіцера, що б вже ця армія нарешті таки стала сучасною та ефективною. Навіть не уявляєте кого я бачив в армії. І мільйонерів, і бізнесменів, стендаперів, співаків, крутих поварів, крутих чуваків брокерів кріпти, інженерів, перекладачів, блогерів, енергетиків і політиків, та блін профі на будь-який напрямок за бажанням. Як то кажуть: “було б бажання”. Так чим же ти корисний в тилу? І корисний для чого? Для того, щоб тобі було вдобно? Ось вам ще одне відкриття: найкорисніше для Перемоги - це поміняти на рік тих, хто вже три роки на фронті. І ці люди, з повним розумінням потреб і проблем фронта побудують і ОПК ефективний, і донатити будуть, і такмед знають, і ще і інших понавчають в тилу. Ось тобі відсутність страху невідомості і викривлення реальності. Дивись. Для перемоги це найкорисніше, що може бути! Гарний кейс, котрий це доводить. - цеха фпв з робітниками зі списаних військових. Ось все що треба розуміти про такі розмови про “користь”😉 То що, міняємось на користь перемоги? Чи в тебе інша користь?
“Там всіх пускають на м’ясо!”. Ну дивіться. По-перше не треба забувати першоджерело зла. Вбивають нас пiдapи. Так, є помилки командування. Так, є помилки в орієнтуванні, зв’язку, взаємодії, техніка підводить, відверто провальні операції, непотрібні втрати, котрих можна було уникнути, просто іноді дуже не везе, і купа іншого сумного. Але знову ж таки. Все це, здебільшого через нестачу людей. Ні, не ракет, не літаків, не атакамсіків, не снарядів, не будь-якого натовського заліза. Людей. Кожна історія котру ви могли чути про дурні втрати - це затикання дир де не вистачає людей підрозділом, де не вистачає людей. Плюс тотальна зайoбаніcть тих, хто воює, від того втрата мотивації, похуїзм, ненавченість, термінова срачка і головне - дири, котрі треба терміново затикати. Замкнуте коло. Чи були б 90% всіх історії, котрі ви чули, якби нас міняли, був би час навчатись та відпочивати, ремонтуватися, лікуватися, розвивати і ото все? М? Все так просто. Будуть люди - буде все набагато краще. Тебе не вистачає нам тут, залізо легше знати.
“Я волонтерю”. (Зараз волонтери мене заб’ють палками) По-перше. Далеко не все є волонтерством. Волонтерство - це коли ти весь свій (принаймні робочий) час спрямовуєш на допомогу іншим. А не так, що ти щось там іноді робиш, коли є настрій. Це важка планомірна, постійна робота. Направлена на покращення для інших. Це образ мислення, сприйняття світу, емпатія і висока моральність. Ось що таке волонтерство насправді. Самовідданість, а не просто допомога. По-друге, допомога, це допомога. Допомогти - це не те саме, що робити самому. Я давно розповідаю свою аналогію. Уявіть, що ви у глибокій темній ямі. На самому дні. І ви дуже хочете туди наверх до людей, де світло і тепло. Але якщо ви зараз вилізете, то там теж стане темне дно. Ви дуже втомлені. І тут зверху вам світять ліхтариком. Кричать “ми з вами”, “молимось за вас”, “ пишаємось вами”. Але ніхто до вас не спускається. Ніхто. Натомість вам кидають лопату. Класну, коштовну. Такий новенький фірмовий фіскарс. Навіть гравіювання лазерне зробили на ній, хто саме скинув цю лопату. І тобі кажуть: “це що б вам було вдобно копати ще глибше. І не забудьте сфоткатись з лопатою, бажано чистим і радісним. Бо ви ж сам розумієте, звіти, збори, ото все, бо наступної лопати потім не буде!” І ти все розумієш… І так, ми завжди дуже вдячні за кожну лопату, і ніхто зазвичай нічого не розповідає, як це відчувається , бо так само розуміють, що лопати ще знадобляться, і багато. А ось чи зрозуміють тебе… Чи взагалі хоча б захочуть зрозуміти…
“Я сплачую податки”. Ну… тобто в принципі нічого ти не робиш для перемоги?) Гроші розподіляє уряд а не ти. Податки ти платиш що так, що так. Ну є військовий збір звісно. Але давайте будемо чесними. Немає нічого героїчного робити те, що і так мають робити всі) Я теж платив податки. Мій бізнес теж платив податки. Так чому ми по різні сторони стіни тепер? Невже я чимось гірший? Яка моя провина? Де справедливість до нас?
“Економічний фронт”. Прям те, що всі військові обожнюють) Великі там втрати на тому фронті? Ручки, ніжки, хоч всі на місці? Підкажіть будь-ласка, де діпстейт по економічному фронту, а то не можу зрозуміти, ми програємо, чи вони програють, як там взагалі поле боя і чи допомогли на цьому фронті F-16$? І так, жарти жартами, і всі ми розуміємо важливість фінансів. Особливо коли війна вже в довгу. ФРОНТ ОДИН. НЕ ТРЕБА ЗНЕЦІНЮВАТИ СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ ФРОНТУ. Кажете, що на фронті - приходь до нас в бліндаж, чай тобі зробити?
“Це все політика, не моя війна і т.п.” навіть розписувати не хочу. Якщо не твоя війна - значить не твоя країна, іди наxуй, у нас і без таких проблем вистачає.
То ж що робити, може з’явитися питання.
Як вся психологія завжди каже - розмовляти.
Військовим - більше розповідати, що вони відчувають, не боячись втратити підтримку. Більше будемо говорити - тонше буде стіна.
Державі давно пора теж навчатися в “комунікацію”. Можна і болючу, але правдиву і головне з висновками. І більше інформації - тоді буде менше лякаючої невідомості.
Ну а всім іншим - думати, що ви робите. І намагатися не тільки допомогти військовим, а ще і почути їх, справді намагатися зрозуміти… а ще краще ставати поруч, тоді не буде між нами ніяких стін…
P.s. Я, в ті моменти, коли потрапляю у місто, люблю звук повітряної тривоги. Тому що в момент коли звучить тривога, на хвилину настає рівність і справедливість. Всі одночасно ненавидять ворога і не шукають винних навколо. У всіх однакові шанси на виживання, у мене набагато більше ніж на ЛБЗ, але в моменті там ми всі в рівних умовах. І це приємне відчуття, цього дуже не вистачає втомленим воїнам…
